http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/23299 Sat, 09 May 2026 05:06:14 GMT 2026-05-09T05:06:14Z http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24538 Title: ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРОЕКТУ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ РЕГІОНАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ УПРАВЛІННЯ Authors: Карпеко, Н.М. Abstract: Застосуванням методів проектного управління дає можливість збільшити ефективність публічного управління. Були досліджені основні теоретичні поняття і методології проектного менеджменту в регіональних органах влади, що дозволило обґрунтувати вибір методологічної основи дослідження і провести аналіз стану проектного менеджменту в публічному управлінні з подальшим визначенням основних проблем впровадження комплексних проектів розвитку і розробити напряму по впровадженню методів проектного управління і ряд рекомендацій, здатних ефективніше впровадити інструментарій ефективного ухвалення управлінських рішень на регіональному рівні по розвитку відповідної території. Впровадження такої форми стратегічного розвитку в органи регіонального управління здатне поліпшити багато показників, такі як рівень привабливості регіону, конкурентоспроможність на світовому ринку, а також підвищення рівня життя населення країни. Description: The application of project management methods makes it possible to increase the efficiency of public administration. The main theoretical concepts and methodologies of project management in regional authorities were studied, which made it possible to justify the choice of the methodological basis of the study and analyze the state of project management in public administration, followed by the identification of the main problems of implementing integrated development projects and developing directions for the implementation of project management methods and a number of recommendations that can more effectively implement tools for effective management decision - making at the regional level for the development of the relevant territory. The introduction of this form of strategic development in regional governments can improve many indicators, such as the level of attractiveness of the region, competitiveness in the world market, as well as improving the standard of living of the country's population Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24538 2024-01-01T00:00:00Z http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24535 Title: ПЕРСПЕКТИВИ МОДЕЛЮВАННЯ ТА СТРАТЕГУВАННЯ ПУБЛІЧ-НОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ Authors: Жаров, Д.В.; Лелеченко, А.П. Abstract: У статті охарактеризовано методичні підходи до стратегічного плану-вання та проєктування у сфері забезпечення сталого розвитку міських агломе-рацій. Ці підходи дозволяють окреслити комплекс заходів публічного управління в зазначеній сфері, а також його модель. Обґрунтовано, що її реалізація вимагає розробки та впровадження стратегії сталого розвитку міських агломерацій. На цій підставі акцентовано на важливості вдосконалення правового, організаційно-го та ресурсного механізмів публічного управління у сфері забезпечення сталого розвитку міських агломерацій в Україні. Description: Methodical approaches to strategic planning and design in the field of ensuring sustainable development of urban agglomerations are described in the article. These approaches make it possible to outline a set of public management measures in the specified area, as well as its model. It is substantiated that its implementation requires the development and implementation of a strategy for the sustainable development of urban agglomerations. On this basis, the emphasis is placed on the importance of im-proving the legal, organizational and resource mechanisms of public administration in the sphere of ensuring the sustainable development of urban agglomerations in Ukraine. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24535 2024-01-01T00:00:00Z http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24307 Title: ВНУТРІШНЬО-ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Authors: Хмиров, Ігор Михайлович, Поліна Вадимівна Томчик Abstract: Починаючи з 2022 року третина українців була змушена покинути свої домівки. Близько 7,5 мільйонів осіб були переміщені в межах України, тоді як приблизно 13 мільйонів людей лишаються на територіях, постраждалих від конфлікту, будучи не в змозі виїхати через підвищені безпекові ризики, а саме нестачу ресурсів або інформації про те, де вони можуть знайти прихисток і житло. Чим довше триває війна, тим далі зростатимуть довгострокові потреби постраждалого населення, внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та осіб, які повертаються, під час їхніх зусиль повернутися до нормального життя. Description: Забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (ВПО) визначають закони і постанови Кабінету Міністрів України: Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2024 № 1706-VII; Постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»; Постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішьно переміщеним особам»; Постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №535 «Про затвердження Порядку використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам"; Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам"; Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам"[4,5,6,7]. ВПО має право на: єдність родини; сприяння органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права у пошуку та возз’єднанні членів сімей, які втратили зв’язок внаслідок внутрішнього переміщення; інформацію про долю та місце знаходження зниклих членів сім’ї та близьких родичів; безпечні умови життя і здоров’я; достовірну інформацію про наявність загрози для життя та здоров’я на території її покинутого місця проживання, а також місця її тимчасового поселення, стану інфраструктури, довкілля, забезпечення її прав і свобод; створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; оплату вартості комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу в місцях компактного поселення ВПО (містечках із збірних модулів, гуртожитках, оздоровчих таборах, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях тощо). Fri, 22 Nov 2024 00:00:00 GMT http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24307 2024-11-22T00:00:00Z http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24300 Title: МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ Authors: Хмиров, Ігор Михайлович Abstract: У сучасному світі, де інформаційні технології займають все більш вагому роль у різних сферах життя, державне регулювання інформаційної політики стає дедалі більш актуальним завданням для країн. У зв'язку з поширенням гібридних загроз, таких як дезінформація, кібератаки, та інші, виникає потреба в удосконаленні механізмів державного регулювання інформаційної політики. Крім того, удосконалення механізмів державного регулювання інформаційної політики може мати велике значення для забезпечення національної безпеки та боротьби з гібридними загрозами. Дієві механізми регулювання можуть допомогти запобігти кібератакам, ботнетам, дезінформації та іншим загрозам, що можуть вплинути на стабільність та безпеку країни. Таким чином, наукові дослідження у даній сфері вважаються надзвичайно актуальними, оскільки їх результати можуть визначити ефективність та успішність регулювання інформаційної політики в умовах гібридних загроз. Description: Стрімка віртуалізація процесу політичної комунікації, розширення кола її ключових акторів породжують новітні механізми інтеракції суспільства та влади. При цьому традиційні політичні комунікативні практики, набуваючи нових рис, змінюють свій інформаційно-комунікативний характер, чим ініціюють зміну більшості усталених соціально-політичних феноменів. У ранг таких попадає найважливіший соціально-політичний інститут – держава. Сучасна держава, залишаючись ключовим актором політики, зазнає ряду сутнісних змін і стикається з серйозними викликами. Наростання процесів геополітичної турбулентності, посилення конкуренції за глобальне домінування трансформують як сам світопорядок, принципи та форми політичного управління, так і традиційні методи контролю над інформаційним простором, що несе потенційну загрозу територіальній цілісності сучасної держави, здійсненню нею незалежної внутрішньої та зовнішньої політики, реалізації суверенітету [1]. На сьогоднішній момент ця проблема зачіпає більшість держав, у тому числі й Україну, цей тип протиборства, слід кваліфікувати як сукупність дій, сфокусованих на руйнуванні основних геополітичних просторів (географічний, економічний, інформаційно-ідеологічний та інформаційно-кібернетичний) суспільства-суперника. Тому з метою збереження незалежності держави, превенції дезінтеграції політичної системи та можливості примусової зміни політичного режиму, а також трансформації політичної картини світу відповідно до уявлень зацікавлених акторів, принциповим питанням стає можливість здійснення інформаційної функції держави та її інформаційної політики [2]. Звертаючись до історичної ретроспективи, слід зазначити, що ідея суверенітету отримала початок у рамках французької політико-правової думки і пізніше була запозичена як основа для втілення реальних політичних порядків. Появу цієї ідеї можна вважати своєрідною відповіддю з боку держави на гіпертрофовану активність церкви у сфері політики. Згодом інститут суверенітету набув офіційного (міжнародно-правового) статусу, заклавши фундамент Вестфальської системи міжнародних відносин, тобто отримав своє формальне закріплення і перестав бути лише теоретико-філософською ідеєю. Конструювання Вестфальської моделі міжнародних відносин при укладанні договорів в Оснабрюку та Мюнстері в 1648 р. ініціювало «нову» інтерпретацію суверенітету, що включає принципи світського суверенітету та рівновагу сил. Слід зазначити, що компоненти цієї моделі накопичувалися століттями аж до врегулювання цього питання та згодом на тривалий період закріпили відповідний статус-кво. Згідно з цим трактуванням, постулювалися верховенство, незалежність, самостійність держави на всій її території, проголошувався принцип невтручання у внутрішні справи держав [3]. Однак сучасність внесла свої корективи, і з другої половини XX ст. перегляду піддається сам зміст поняття «суверенітет», а концепція суверенітету набуває нового розуміння. Формується безліч трактувань у діапазоні від заперечення факту його розмивання до визнання, що настала ера «кінця суверенітету» [4]. Більшість із них, спираючись на класичні теоретичні передумови, апелюють до політичної традиції XVIII–XIX ст., асоціюють себе з парадигмами неореалізму та неолібералізму та відводять інституту держави провідну роль у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, а також у міжнародних відносинах загалом. Суверенітет у цьому контексті залишається сутнісним атрибутом державного політичного інституту. Діаметрально протилежного підходу щодо інтерпретації проблеми суверенітету дотримуються представники постпозитивістської парадигми, що виходить із твердження про втрату національною державою своїх ключових атрибутів в епоху глобалізації, а також посилення ролі у світовій політиці нетрадиційних акторів (неурядових інституцій, мереж). Глобалізація, ініціюючи універсалізацію світу та уніфікацію сучасних спільнот, змінює реальність. Глобальні фінансові, медійні та інші потоки розчиняють національні кордони, трансформуючи саму сутність та функції держави. Так, на думку військового історика і теоретика, професора Єрусалимського університету Мартіна ван Кревельда, у сучасному світі корпорації можуть перевершувати багатством багато держав, а приватні військові компанії (не армії) – надавати вирішальну роль у результаті міжнародних збройних конфліктів, тому сьогодні зовсім незрозуміла роль держави. Тобто десуверенізація та поступове зникнення інституту держави змушує останнє передавати свої функції управління наднаціональним структурам (транснаціональним, міжурядовим та неурядовим), що сприяє зміцненню влади міжнародної спільноти на шкоду державному суверенітету [5]. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24300 2024-01-01T00:00:00Z