ПРОСТІР HOMO VIRTUALIS І ПОСТ-ЦИФРОВА ЕСТЕТИКА МУЗИКИ

Abstract

Мета роботи – аналіз віртуалізації мистецтва в аспекті просторової якості суб’єкта музичення. Методологія дослідження орієнтована на інтеграцію філософсько-естетичного інструментарію в культурологічне дискурсивне поле з застосуванням на комплементарній основі досвіду музикознавства, що відповідає міждисциплінарній специфіці предмета. Наукова новизна роботи полягає в інтерпретації феномена Homo Virtualis як компенсатор-ної онтологічної єдності, що у медіа-музиченні забезпечується взаємною представленістю ефекту безумовної даності світового простору і стихійної інтроспекції. Висновки. Віртуалізація є синтезом символічного і практичного сценаріїв освоєння світу, що у континуумі музики виражено цифровою ремінісценцією піфагорійської космогонії та нео-матеріальною тенденцією пост-цифрової естетики. Невербальна комунікація і здатність музики асимілювати різноякісний семіозис уможливили видозміну способу її існування: від події тексту – до буття-медіатора. Просто-рова якість Homo Virtualis активує афекти і соматичну пам’ять, унаочнює нерозривну єдність екзистенціальної істини і містифікації. Однак тим почасти висвітлюється суть музикального і мистецтва взагалі. Специфічний простір Homo Virtualis – це перформативна міфологема причетності. Дигітальний континуум поєднує трансформацію концептуального мистецтва і відмову від традиції. Отже, зворотною стороною радикальних зрушень виявляється масовизація, масо-видний стан свідомості, що в онтологічному аспекті є забуття. Водночас, у пост-цифровому досвіді постають глибинні істини сучасної людини та її світовідчуття.