Концепція багатокритеріальної методики оцінки ризику виникнення аварій на однотипних об'єктах

Abstract

Ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в усіх країнах постійно зростає. Про це свідчать аварії й катастрофи останніх років – хімічне забруднення навколишнього середовища, пожежі, вибухи та ін. Літературний аналіз з даної тематики доводить, що зростання показників ризику виникнення надзвичайних ситуацій в Україні має додаткові підстави через економічну структуру: збільшується частка застарілих технологій і зношення обладнання, скорочується фінансування заходів із модернізації виробничих фондів, знижується рівень виконавчої і технологічної дисципліни та ін. Як свідчить аналіз стану справ у даній сфері [1], заходи щодо запобігання техногенних надзвичайних ситуацій в Україні недостатньо ефективні. У зв'язку з цим виникає потреба оцінки існуючих загроз для можливості визначення попереджувальних заходів та заходів щодо зниження рівня ризику аварій на потенційно небезпечних промислових об'єктів (ПНО). На даний час існують статистичні, імовірнісні, експертні, соціологічні та модельні методи оцінки техногенного ризику [3]. Але слід зауважити, що в Україні переважно розвиваються лише методи оцінки наслідків ризику техногенних аварій [2]. Отже, тенденції розвитку промислового комплексу України вимагають розробки і використання нової методологічної бази в сфері визначення ризиків виникнення аварій на промислових об’єктах. Саме тому для цілей оцінки небезпеки під час моніторингу споріднених підприємств однієї галузі нами пропонується єдина багатокритеріальна методика оцінки ризику на основі моделі, яка формується з: середньостатистичних даних галузі, «типового» обладнання, «типових» систем ПНО, фізіологічних показників тощо. Як правило, набір обладнання та систем визначається функціями (призначенням) підприємства, що дає можливість створення відповідної типової моделі. Запропонована методика являє собою оцінку небезпеки об’єкта за критеріями трьох рівнів. До критеріїв першого рівня відносяться: - зовнішній вплив; - вплив суб’єкта; - технічна надійність системи. Критерії першого рівня являються критеріями абсолютного ризику і відображають фактичний рівень небезпеки об’єкта. Критерієм другого рівня є «взаємозв’язок» небезпечних факторів, що визначаються на І етапі та призводять до виникнення аварійної ситуації. Критеріями третього рівня являються: - збиток від аварії; - затрати на профілактику. Розробка критеріїв третього рівня є важливим етапом методики, адже оцінка об’єкта за критеріями перших двох рівнів не дозволяє управляти ризиком виникнення аварій на об’єкті, так як дані критерії являються абсолютними. Критерії третього рівня є критеріями відносного ризику. З їх допомогою управління ризиком виникнення аварій на об’єкті стає можливим. Це відбувається завдяки зворотному зв’язку між критеріями третього та першого рівнів (Рис 1.) через коефіцієнти невизначеності в межах діапазону впливу. Таким чином багатокритеріальна методика оцінки ризику виникнення аварій дозволяє не тільки провести моніторинг реального стану небезпеки об’єкта, а і проводити управління ризиком виникнення аварій на об’єкті контролю, з метою запобігання аварії та мінімізації можливих збитків.