СПРОМОЖНІСТЬ ДЕРЖАВИ ЯК СУБ’ЄКТА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Abstract

У статті обґрунтовується актуальність дослідження поняття спроможність держави на основі виокремлення основних параметрів спроможності держави як інституту політичної системи на прикладі дослідження процесу реалізації державної влади у сучасній Україні. Доведено, що спроможність як атрибут інституціолізованого суб’єкта публічної політики притаманна інституціям різного типу, але особливе значення для політичної системи серед них мають такі, що формують механізм реалізації державної влади в складних адміністративних системах. Обґрунтовано, що акцент дослідників за тематикою феномену failed state змістився на вивчення аспектів індивідуальної та колективної безпеки. Наголошено, що у політичному процесі сучасної України наявні емпіричні підтвердження того факту, що навіть в стані фактичної війни державне управління може бути реалізовано з максимально можливою ефективністю. Запропоновано у контексті дослідження держави як інституту політичної системи виокремлювати її інституційну спроможність та інституціональну спроможність саме з позицій політико-правового імперативу. Доведено, що під інституціональною спроможністю слід розуміти спроможність інституту як здатність регулювати певний тип суспільних відносин на основі норм визнаних державою міжнародно-правових актів, національного законодавства та суспільної легітимації (нормативний аспект сутності інституту). Інституційна спроможність може бу ти визначена для інституції як здатність виконувати свої функції на основі нормативно-правового, організаційного та ресурсного забезпечення (структурний аспект сутності інституції). Зазначено, що термін «інституціональна спроможність» як здатність інститутів проходити процес становлення, розвитку, ефективного функціонування, адаптування до змін, формувати режими інтеракцій з іншими інститутами (фактично, «інститут – система»).