Психоаналітичне осмислення сорому та провини як центральних переживань у травматичному досвіді

Abstract

У статті розглянуто феномени сорому та провини як ключових афективних переживань у структурі травматичного досвіду. Здійснено психоаналітичне осмислення цих емоцій як глибинних механізмів, що впливають на інтеграцію травми у психічне життя особистості. Сором і провина розглядаються не як побічні ефекти травми, а як центри, навколо яких формується афективна динаміка посттравматичного стану. У роботі акцентовано на теоретичних засадах класичного та сучасного психоаналізу, зокрема концепціях М. Кляйн, Д. Віннікотта, С. Ференці, Ж. Лапланша, Р. Столороу, О. Кернберга, які дозволяють розкрити глибинні механізми формування та функціонування сорому й провини. Детально проаналізовано вплив внутрішніх об’єктів, Супер-Его, механізмів витіснення, проективної ідентифікації, дисоціації й захисту через формування фальшивого Я. Розкрито феномен «маскованого» сорому, що проявляється через залежності, компульсивну поведінку, психосоматичні симптоми. Підкреслено деструктивний потенціал сорому, що веде до ізоляції, самознецінення, глибокої внутрішньої розщепленості, а також конструктивну функцію провини, яка, за умов зрілого функціонування Супер-Его, може сприяти інтеграції Я, особистісному зростанню та відновленню зв’язків. Окрема увага приділяється поняттю моральної травми, що узагальнює досвід екзистенційного розколу особистості у контексті порушення її моральної ідентичності. Визначено значення міжсуб’єктної присутності як умови для інтеграції сорому й провини в терапевтичному процесі. Стаття має міждисциплінарний характер, об’єднуючи клінічну психоаналітичну думку, теорії афектів, досвід роботи з травмою та етичні виміри суб’єктивності, що посилює її теоретичну й практичну значущість.