Особливості емоційно-вольової саморегуляції фахівців екстреного реагування в умовах воєнного стану

Abstract

Стаття присвячена науковому обґрунтуванню важливості вивчення особливостей емоційно-вольової саморегуляції фахівців екстреного реагування як невід’ємної частини їхньої психологічної резилієнтності, здатності відновлюватися після травматичних подій, адаптуватися до них і продовжувати ефективно діяти. В роботі описано специфічні фактори воєнного стану, які призводять дисрегуляції емоційного стану фахівця, оскільки створюють постійне та надмірне навантаження на нервову систему. До них належать хронічний та кумулятивний стрес, спричинений безперервним зіткненням із травматичними подіями; депривація сну, яка виснажує фізичні та психічні ресурси, необхідні для відновлення нейронних мереж; а також соціально-рольова дисфункція, яка блокує систему соціальної підтримки через професійну ізоляцію та необхідність пригнічувати емоції. Проаналізовано, що епізоди дисрегуляції у станах гіперзбудження чи гіпозбудження критично знижують оперативну ефективність та підвищують ризики безпеки. У гіперзбудженому стані фахівці екстреного реагування демонструють невірну оцінку ризиків, імпульсивність рішень, тунельний зір та агресивну, нечітку комунікацію. У гіпозбудженому стані виникає параліч рішення, знижений м’язовий тонус та сповільнена моторика. Обидва стани багаторазово підвищують ризики безпеки як для самого фахівця, так і для команди та постраждалих. Запропоновано рекомендації щодо підтримки психологічної стійкості фахівців екстреного реагування та відновлення в умовах обмеженого часу та ресурсів. Короткострокові техніки ефективно використовуються для швидкого відновлення контролю в умовах обмеженого часу. Довгострокові стратегії підтримки спрямовані на збільшення пластичності нервової системи та зміцнення психологічних ресурсів. Це суттєво підсилює здатність фахівця до швидкої емоційно-вольової саморегуляції та робить його стійкішим до нових стресорів. Довгострокові стратегії розширюють діапазон емоційно-вольової саморегуляції, що є найкращою профілактикою посттравматичного стресового розладу та вигорання.