РАДІАЦІЙНИЙ ТА ХІМІЧНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ У 1946-1990 РОКАХ

Abstract

Дана наукова стаття присвячена комплексному аналізу становлення та розвитку системи радіаційного і хімічного захисту населення в Україні у 1946–1990 роках у контексті загальносоюзної політики цивільної оборони та техногенної безпеки. Дослідження охоплює післявоєнний період індустріалізації, епоху ядерних випробувань і «холодної війни», а також наслідки техногенних аварій, зокрема Чорно бильської катастрофи 1986 року, що суттєво вплинули на нормативно правові, організаційні та науково-практичні засади захисту населення. Ця наукова робота є вкрай важливою та актуальною в контексті сучасного перебігу подій в Україні на фоні російсько-української війни. У статті розглянуто еволюцію державних інституцій і механізмів управління у сфері радіаційного та хімічного захисту, систему підготовки кадрів, розвиток санітарно-епідеміологічного нагляду, впровадження засобів індивідуального та колективного захисту, а також інформаційно просвітницьку роботу серед населення. Увагу приділено аналізу законо давчих і відомчих актів, планів цивільної оборони, методик контролю радіаційної та хімічної обстановки, а також ролі наукових установ УРСР у формуванні профілактичних і ліквідаційних заходів. Методологічну основу 3683 № дослідження становлять принципи історизму, системності та міждисцип лінарності із залученням архівних матеріалів, статистичних даних і наукових публікацій. Зроблено висновок про суперечливий характер розвитку системи захисту: з одного боку – накопичення науково-технічного потенціалу та інституційний прогрес, з іншого – обмеженість інформаційної відкритості, пріоритетність військово-стратегічних завдань і недостатню орієнтацію на потреби цивільного населення. Отримані результати сприяють глибшому розумінню історичного досвіду та можуть бути використані для осмислення сучасної політики безпеки і захисту населення України.