ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ВІЙН УКРАЇНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯХ.

Abstract

У статті здійснено комплексний філософсько-історичний аналіз воєн України за незалежність у ХХ–ХХІ століттях як цілісного процесу становлення національної державності та політичної суб’єктності. Дослідження охоплює ключові етапи визвольної боротьби – від Української революції 1917–1921 рр., пов’язаної з діяльністю Української Центральної Ради, до визвольного руху середини ХХ століття, репрезентованого Організацією українських націоналістів та Українською повстанською армією, а також сучасного етапу російсько-української війни у ХХІ столітті. У центрі уваги перебуває осмислення війни як екзистенційного, політико-правового та морального феномену. Визвольні війни інтерпретуються не лише як військово-політичні події, а як граничні історичні ситуації, у яких українська нація утверджувала своє право на самовизначення та збереження культурної ідентичності. Показано, що в різні історичні періоди боротьба за незалежність відбувалася в умовах імперських трансформацій, світових воєн, тоталітарних режимів та глобальних геополітичних змін, що зумовлювало складність і суперечливість її форм. Особливу увагу приділено проблемі легітимності визвольної боротьби у світлі теорії справедливої війни, аналізу моральної амбівалентності насильства, а також ролі історичної пам’яті у формуванні модерної української політичної нації. Обґрунтовано тезу про тяглість державницької традиції та спадкоємність ідеї суверенітету, яка, попри історичні поразки, зберігалася в культурному та політичному просторі й актуалізувалася в сучасному етапі боротьби.