ІНСТИТУЦІЙНА АВТОНОМІЯ УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Abstract

Стаття присвячена дослідженню інституційної автономії університетів як ключового елементу державної освітньої політики в умовах реформування вищої освіти України. Метою статті є аналіз сучасного стану інституційної автономії вітчизняних закладів вищої освіти, виявлення суперечностей між задекларованими принципами автономії та реальною регуляторною практикою держави, а також обґрунтування напрямів вдосконалення державної освітньої політики у цій сфері. Методологію дослідження становить комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: системний аналіз, порівняльний метод, метод документального аналізу та структурно-функціональний підхід. Результати дослідження свідчать про наявність суттєвої суперечності між законодавчо закріпленим принципом автономії закладів вищої освіти та посиленням регуляторного тиску з боку Міністерства освіти і науки України, зокрема через запровадження державної атестації наукових установ та закладів вищої освіти за науковими напрямами відповідно до наказу МОН № 1485 від 21 жовтня 2024 року. Встановлено, що атестація за сімома науковими напрямами фактично формує новий механізм селективного державного контролю над науковою діяльністю університетів, що суперечить європейським стандартам інституційної автономії, закріпленим у документах ESG та Magna Charta Universitatum. У висновках обґрунтовано необхідність збалансування державного регулювання та інституційної автономії університетів шляхом переходу від контрольно-каральної до партнерської моделі взаємодії держави і закладів вищої освіти.