Особливості механізмів саморегуляції в піротехніків Державної служби України з надзвичайних ситуаційз різним рівнем професійного розвитку

Abstract

У статті представлено дослідження динаміки механізмів саморегуляції в піротехніків Державної служби України з надзвичайних ситуацій з різним досвідом та професійним становленням. Актуальність роботи зумовлена екстремальним характером діяльності фахівців з гуманітарного розмінування в умовах воєнного стану та значної кількості стрес-факторів, що супроводжується підвищеним нервово-психічним напруженням, зростанням відчуття тривоги та ризиком дезадаптивних станів. Метою дослідження є визначення відмінностей у механізмах саморегуляції в піротехніків з різним рівнем професійного розвитку та становлення.

У дослідженні взяли участь 84 респонденти: кандидати на службу в піротехнічні підрозділи Державної служби України з надзвичайних ситуацій, курсанти кафедри протимінної діяльності та спеціальної підготовки Національного університету цивільного захисту України та досвідчені фахівці зі стажем роботи понад 15 років. У процесі дослідження використано 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттела, опитувальник «Шкала ситуативної та особистісної тривожності» Ч. Спілбергера (адаптація – Ю. Ханін) та методику «Стильові особливості саморегуляції поведінки – ССП-98» В. Моросанової. Обробку даних здійснено із застосуванням описової статистики та коефіцієнта кореляції Спірмена.

Результати засвідчили закономірну еволюцію регуляторних механізмів: у курсантів саморегуляція проявляється лише в певних ситуаціях і має емоційно залежний характер, тривога виступає системоутворювальним та водночас дезорганізуючим чинником, що знижує прояв стилів саморегуляції – моделювання, програмування та гнучкості; у кандидатів на службу формується більш структурована система стилів саморегуляції, яка спирається на емоційну стабільність і нормативність, однак зберігає часткову залежність від емоційно-вольової сфери; у досвідчених фахівців саморегуляція набуває інтегрованого, автономного та багаторівневого характеру, тривога має локальний вплив і не порушує цілісності регуляторної системи.

Зроблено висновок, що професійний розвиток піротехніків супроводжується переходом від домінування емоційних станів, що впливають на саморегуляцію, до усвідомленої, внутрішньо структурованої моделі поведінки, яка полягає у високому рівні саморегуляції. Практична значущість результатів визначається можливістю їх використання для вдосконалення системи професійного відбору, психологічного супроводу та розроблення програм розвитку саморегуляції і стійкості в умовах роботи з підвищеним ризиком. Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням поведінкових індикаторів саморегуляції та створенням диференційованих програм її формування в умовах тривалого впливу екстремальних чинників.