Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6062Повний запис метаданих
| Поле DC | Значення | Мова |
|---|---|---|
| dc.contributor.author | Гура, Світлана Олександрівна | - |
| dc.date.accessioned | 2018-01-10T00:06:59Z | - |
| dc.date.available | 2018-01-10T00:06:59Z | - |
| dc.date.issued | 2017 | - |
| dc.identifier.citation | Збірка наукових праць ''Проблеми екстремальної та кризової психології'' | ru_RU |
| dc.identifier.uri | http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6062 | - |
| dc.description | Постановка наукової проблеми. Ритм та стиль життя, норми та правила, які диктує сучасне суспільство, все збільшує необхідність в самореалізації молоді призводить до різноманітних проявів віктимності в їх поведінці. Деякі люди ніби створені для того, щоб притягувати до себе насильство. Відкинемо фатальний збіг обставин в якості можливої причини серйозних неприємностей. Провокувати тотальну приреченість можуть нездорова обстановка в сім’ї, психологічні травми, отримані в ранньому дитинстві, підлітковий максималізм, слабкість характеру, звичайна людська дурість. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розробкою проблем віктимності займалися: А.А. Гаджиева, Г. Елленбергер, С. Карпман, Б.Мендельсон, B.C. Мінська, М.А. Одінцова, В. І. Полубинский, Д.В. Рівман, В.Л. Рибальска, Л.Ф. Франк, В.Е. Христенко. Дефініція «віктимна поведінка» виникла в рамках кримінальної віктимології. Віктимологія в буквальному перекладі означає «вчення про жертву». З'явившись спочатку віктимологія як наукова дисципліна почала складатися в 40-50-і рр. XX століття [7]. Центральне поняття віктимології це - жертва. Як це не дивно, до теперішнього часу немає чіткого визначення поняття «жертва». Тлумачення, які наводяться в словниках, зачіпають ту сторону поняття «жертва», яка відображає її різні аспекти. Є ряд визначень цього поняття в юриспруденції, виділяють жертви автомобільної катастрофи, помсти, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і ін. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь-яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних, техногенних катастроф, стихійних лих і т. п.), терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди. На думку Д. В. Рівмана, жертва – це переважно фізична особа, якій безпосередньо причинено шкоду. Саме фізичні особи є основним предметом віктимологичного вивчення. Д. В. Ривман визначає віктимність як об'єктивно притаманну людині «схильність стати за певних обставин жертвою злочину або нездатність протистояти злочинцеві, що визначається сукупністю факторів, що роблять цю нездатність об'єктивної (незалежною від жертви) або залишають її на рівні суб'єктивного «небажання або невміння». Виділяють жертви автомобільної катастрофи, міста, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і т. д. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». В роботі В. Е. Христенко пропонується наступне визначення: жертва – це людина (сторона взаємодії), який втратила значущі для нього цінності в результаті впливу на нього іншою особою (стороною взаємодії), групою людей, визначеними подіями та обставинами. Жертвою в розумінні її з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільність людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що обумовлює наявність адитивної віктимності. Мета статті. Тривалий час, відповідаючи потребам соціальної практики, розвивався лише кримінальний напрямок віктимології, що представлене значною кількістю теоретичних та методологічних розробок вітчизняних й зарубіжних авторів. Однак в результаті неможливості вузького розгляду явища віктимності виникла необхідність системного підходу до цього явища в рамках міждисциплінарного аналізу. Таким чином, віктимна поведінка особи стає предметом пильної уваги соціології, соціальної психології, психології особистості, психопатології. На сучасному етапі вивчення психологічних аспектів віктимної поведінки ведеться на двох основних рівнях: як соціальне явище та як індивідуальна психологічна характеристика особи з її віктимною активністю [2]. Комплексний аналіз віктимності, її форм та явищ у різних сферах соціального життя дозволяє глибше вивчать соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. Будь потерпілий, будь-яка жертва, як потенційна, так й реальна, володіє певними якостями, що роблять її більшою чи меншою мірою вразливою в життєвих професійних суспільних ситуаціях. Тому метою нашої статі є вивчення віктимної поведінки молодої особи в певній ситуації. Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих результатів. Кожна людина живе і діє в умовах певної соціальної системи, виконуючи безліч різних соціальних ролей, які представляють динамічний вираз його соціальних позицій, статусів. В даний час існує декілька розроблених дослідниками класифікацій жертв. Однак до сих пір не розроблено єдиної класифікації. Так, наприклад, B.C. Мінська, класифікуючи форми поведінки жертви, зазначає, що в більшості випадків насильницьких злочинів поведінка потерпілого по суті провокувало вчинення цих злочинів. Вона виділяє наступні види поведінки потерпілих: 1. Злочинні дії потерпілого - суспільно небезпечне посягання на інтереси суспільства або окремої особи, які поставили її в стан необхідної оборони або яка викликала стан сильного душевного хвилювання. 2. Менш суспільно небезпечні, а значить, здатні надати менший вплив на небезпеку відповідного злочинного діяння дії потерпілого, які порушили норми адміністративного або цивільного права, або дисциплінарного статуту. 3. Ще менш небезпечні для суспільства які заподіють суспільству меншої шкоди порушення норм моральності [15]. Д.В. Рівман вважає за необхідне проводити класифікацію жертв також за віком, статтю; рольового статусу; морально-психологічними ознаками; тяжкості злочину, від якого постраждала жертва; ступеня провини жертви; характером поведінки потерпілого [10]. Особи, що ризикують опинитися жертвами злочину, поводяться по-різному: агресивно або іншим провокуючим чином; пасивно поступаються насильству; проявляють повне нерозуміння вивертів злочинців або елементарну необачність. Їх поведінка може бути правомірною або, навпаки, злочинною, а внесок в механізм злочину як мінімальним, так, за певних обставин, і вирішальним. Виходячи з їх ситуативно-орієнтованих ролей, в даній класифікації виділяються агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні й нейтральні жертви. Слід також розрізняти потенційних (щодо яких реального заподіяння шкоди ще не відбулося, а може й не відбудеться), реальних (уже несли збитки), а також латентних (реальних, але з тих чи інших причин залишилися поза офіційного обліку) жертв. Для віктимології латентні жертви, потерпілі, що навмисно уникаючи розголосу факту заподіяння їм шкоди, становлять особливий інтерес. Набагато менше (якщо не сказати вкрай мало) досліджень типів жертв існує власне в некримінальною виктимології. Очевидно, що певні особистісні якості, певна поведінка, спеціфичне, суспільне або службове становище створюють вразливість: схильність до заподіяння фізичної, моральної або матеріальної шкоди. Як уже говорилося, якість, про який йдеться, позначається в віктимології терміном «індивідуальна віктимность». Віктимність може виявлятися в двох основних формах: эвентуальній та децідівній (В. А. Туляков). Эвентуальна віктимность (віктимність в потенції), що означає можливість при нагоді, при відомих обставинах, при певній ситуації стати жертвою злочину, включає в себе причинно обумовлено та причинно згідно девіації. Природно, що характеристики эвентуальній віктимності в основному визначаються частотою віктимізації певних верств та груп населення і закономірностями, притаманними такій віктимізації. Децідівна віктимність (віктимність в дії), що охоплює стадії підготовки і прийняття виктимогенного рішення, так й саму віктимну активність, відповідно, включає в себе доцільні і ціле обумовлений девіації, є каталізатором заподіяння шкоди. Ситуація – це сукупність обставин сформованого або реально можливої взаємодії особи і зовнішніх для нього обставин в той чи інший певний момент часу. Активні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких не пов'язана з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але заподіяння їм шкоди відбувається при їх активному сприянні: свідомі підбурювачі, необережні підбурювачі. Ініціативні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких призводить до заподіяння їм шкоди: ініціативні за посадою, ініціативні по громадському статусу, ініціативні в силу особистісних якостей. Пасивні жертви. У цю групу входять особи, що не роблять опору, протидії злочинцю з різних причин: об'єктивно не здатні до опору (стабільно або тимчасово), об'єктивно здатні до опору. Некритичні жертви. У цю групу входять особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації: з низьким освітнім рівнем, низьким інтелектом, неповнолітні, похилого віку, хворі, в тому числі психічно хворі, некритичні без очевидних «формалізованих» якостей. Подальші дослідження, проведені Д.В. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію [11]. Наступна класифікація заснована на характері і ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають його індивідуальну віктимну схильність: Універсальний (універсально-віктимний) тип характеризується явно вираженими особистісними рисами, що визначають високу потенційну вразливість по відношенню до різних злочинів. Виборчий (вибірково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, що володіють високою вразливістю щодо певних видів злочинів. Ситуативний (ситуативно-віктимний) тип - люди цього типу володіють середньою віктимністю, і вони стають жертвами в результаті збігу ситуативних чинників. Випадковий (випадково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, які стали жертвами в результаті випадкового збігу обставин. Професійний (професійно-віктимний) тип включає людей, віктимність яких визначається їх професійної зайнятістю. В.А. Туляков, в свою чергу, пропонує класифікацію жертв злочинів, засновану на характеристиці мотивації провідної віктимної активності особистості (потенційна жертва): імпульсивна, жертва з утилітарно-ситуативною активністю, установча, агресивна, раціональна [12]. Набагато менше досліджень типів жертв існує власне в некримінальній віктимології. В процесі консультативної роботи на телефоні довіри були виявлені наступні типи жертв: винуваті; обвинувачі; ті жертви, що самі себе лякають, «супермени». Особистісний компонент індивідуальної віктимності - це здатність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена ступінь уразливості за рахунок особистісного компонента віктимності випливає з наявності відповідних віктимних нахилів, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда [14]. Віктимність характеризується й таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У цьому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна (або виборча) характеристики людини. Ці характеристики не висловлюють ступеня уразливості (підвищена, середня, знижена). Вони лише представляють максимально повний для даної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різних (від мінімальної до найвищої) ступенях. Деякі вчені виділяють два конститутивних типу віктимності: 1. особистісна (як об'єктивно існуюча у людини якість, що виражається в суб'єктивній здатності деяких індивідуумів ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для буденної свідомості можливість уникнути цього); 2. рольова (як об'єктивно існуюча в даних умовах життєдіяльності характеристика деяких соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх виконують, незалежно від своїх особистісних якостей, піддатися певного виду злочинних посягань лише в силу виконання такої ролі). Таким чином, віктимна поведінка як відхилення від норми безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв й поведінкові відхилення від норми індивідуальної і соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю та іншими аномаліями) та моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної та злочинної субкультури, віктимні внутріособистісні конфлікти) проявів [8]. Багато в чому виникнення внутрішньоособистісних конфліктів має віктимологічне значення тільки тоді, коли вони переростають в життєві кризи й ведуть до віктимних поведінкових реакцій. Так, при негативному розвитку подій нездатність людини впоратися з екстремальною ситуацією, досвід страху злочинця, власної слабкості й безпорадності може акумулюватися, ховаючись від свідомості і проявлятися в змінах реакцій, постійних стресах, емоційному ступорі, необґрунтованих, неадекватних діях при попаданні в подібну ситуацію. Уміння ж впоратися з ситуацією як самостійно, так й за допомогою суспільства, друзів та близьких, веде до зміцнення особистості, її морального вдосконалення[5]. Нереалізовані та недозволені внутрішньоособистісні конфлікти змінюють психічні і фізіологічні реакції організму, а також ведуть до розвитку віктимних комплексів: а) комплексу уявної жертви (боягузтво, панікерство, постійні підозри про загрозу безпеці з боку оточуючих); б) комплексу перетвореної жертви (своїм ниттям та страхами притягує біду). Таким чином, віктімнсть - схильність людини потрапляти в ситуації, пов'язані з небезпекою для його життя та здоров'я. Зокрема, це дії і вчинки людини, які провокують бажання на нього напасти. Класифікація різних варіантів віктимності призводить до розуміння наявності як загальної віктимності, що залежить від соціальних рольових та гендерних характеристик жертви, так і специфічної віктимності, що реалізується в установках, властивостях, атрибуціях особистості. В даний час стає ясно, що зрозуміти особистість неможлива поза ситуацією, в якій вона перебуває, оскільки між людиною і умовами його життя існує нерозривний зв'язок. У найбільш загальному вигляді під ситуацією розуміється природний сегмент соціального життя, який визначається залученими в нього людьми, місцем дії, сутністю діяльності та ін. Типова поведінка людей в певних ситуаціях є вираз їх внутрішньої сутності. Ситуація — одноактность та неповторність виникнення множини подій, збіг усіх життєвих обставин і положень, які відкриваються сприйняттю та діяльності людини. До поняття ситуації, крім психологів, зверталися філософи, теологи, юристи. Таким чином, інтерес до ситуаційних детермінанти поведінки не новий і не винятковий для соціальних наук. Ситуація може бути визначена на різних рівнях, від квикро - до макро. Віктимологична ситуація включає: – особистісно-формуючу виктимную ситуацію (систему факторів, умов, обставин, що мали вирішальний вплив на формування у потенційної жертви якостей підвищеної віктимності); – передкриминальну (життєву) ситуацію (систему обставин, що безпосередньо перед ували злочину, у взаємодії з особистими якостями суб'єкта віктимізації (потенційної жертви); у сукупності ці ситуації складають віктимогену ситуацію; – кримінально-виктимну ситуацію (ситуацію безпосередньо вчинення злочину і заподіяння шкоди); – посткриминальну віктимну ситуацію (поведінка жертви після злочину та обставини, що впливають на її стан). Зміст віктимологічної ситуації, таким чином, становить сукупність обставин формування особистості з підвищеними віктимними потенціями: конкретна передкриминальну (життєву) ситуація, злочин та обставини, що склалися після злочину, у яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність, що розглядаються як єдиний причинно пов'язаний процес. Підсумовуючи теоретичні концепції можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне самовідношення. Страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв. Роблячи вибір або приймаючи рішення, вони відчувають безліч почуттів. Висновки та перспективи подальшого дослідження. Враховуючи всі ці особливості постало питання необхідності проведення дослідження. Дослідження особливостей віктимності проводиться 2016 - 2017 навчальному році на базі Національного університету цивільного захисту України серед курсантів та студентів різних курсів та різних факультетів (загальна кількість 54). Для цього нами будуть використані наступні методики: методика дослідження схильності до віктимної поведінки Андронникова О.О., методика вимірювання рівня тривожності Тейлора, адаптація Т. А. Немчинова, опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л.А.Рабіновіча [3]. Соціально-педагогічний аспект профілактики віктимної поведінки включає широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного і сприятливого мікросоціального середовища. Слід приділяти більше уваги організації молодіжних клубів для проведення безпечного дозвілля, розвитку інтересів і комунікативних здібностей, формування морально-етичних принципів суспільно прийнятних формах і безпечних стереотипах поведінки в різних ситуаціях. | ru_RU |
| dc.description.abstract | Стаття присвячена проблемі вивчення віктимної поведінки молодих людей. Автор аналітично досліджує віктимність, віктимну поведінку, теорії жертв, існуючі класифікації жертв, жертв як наукову категорію, її особливості. Вивчено основні теоретичні підходи щодо вивчення віктимності, віктимної поведінки жертви в спів- відношенні до ситуації. На думку автора віктимність це психологічна властивість особистості, яка особливо гостро потребує вивчення особистості молодих людей в сучасному суспі- льстві. Зроблена спроба розглянути віктимність та віктимну поведінку розглянути не як вид девіантної або кримінальної поведінки, а як об'єктивно існуюче соціальне явище і як індивідуальне особистісне якість. Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь–яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних, техногенних катаст- роф, стихійних лих і т. п.), терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди. У статті викладено погляд, що віктимність це здатність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена вразливість за рахунок особистісного компонента віктимності слід з наявності відповідних віктимних на- хилів, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь ура- зливості індивіда в умовах сформованої ситуації або зробленого ним вибору. | ru_RU |
| dc.language.iso | uk | ru_RU |
| dc.publisher | Харків: НУЦЗУ, | ru_RU |
| dc.relation.ispartofseries | 21; | - |
| dc.subject | віктимна поведінка | ru_RU |
| dc.subject | життєві ситуації | ru_RU |
| dc.subject | віктимність, | ru_RU |
| dc.subject | жертва | ru_RU |
| dc.subject | віктимні ситуації | ru_RU |
| dc.subject | психологічне благополуччя. | ru_RU |
| dc.title | ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ | ru_RU |
| dc.type | Article | ru_RU |
| Розташовується у зібраннях: | Збірка наукових праць "ПЕКП" 2016 | |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| статья виктимность_гура1.pdf | Постановка наукової проблеми. Ритм та стиль життя, норми та правила, які диктує сучасне суспільство, все збільшує необхідність в самореалізації молоді призводить до різноманітних проявів віктимності в їх поведінці. Деякі люди ніби створені для того, щоб притягувати до себе насильство. Відкинемо фатальний збіг обставин в якості можливої причини серйозних неприємностей. Провокувати тотальну приреченість можуть нездорова обстановка в сім’ї, психологічні травми, отримані в ранньому дитинстві, підлітковий максималізм, слабкість характеру, звичайна людська дурість. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розробкою проблем віктимності займалися: А.А. Гаджиева, Г. Елленбергер, С. Карпман, Б.Мендельсон, B.C. Мінська, М.А. Одінцова, В. І. Полубинский, Д.В. Рівман, В.Л. Рибальска, Л.Ф. Франк, В.Е. Христенко. Дефініція «віктимна поведінка» виникла в рамках кримінальної віктимології. Віктимологія в буквальному перекладі означає «вчення про жертву». З'явившись спочатку віктимологія як наукова дисципліна почала складатися в 40-50-і рр. XX століття [7]. Центральне поняття віктимології це - жертва. Як це не дивно, до теперішнього часу немає чіткого визначення поняття «жертва». Тлумачення, які наводяться в словниках, зачіпають ту сторону поняття «жертва», яка відображає її різні аспекти. Є ряд визначень цього поняття в юриспруденції, виділяють жертви автомобільної катастрофи, помсти, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і ін. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь-яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних, техногенних катастроф, стихійних лих і т. п.), терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди. На думку Д. В. Рівмана, жертва – це переважно фізична особа, якій безпосередньо причинено шкоду. Саме фізичні особи є основним предметом віктимологичного вивчення. Д. В. Ривман визначає віктимність як об'єктивно притаманну людині «схильність стати за певних обставин жертвою злочину або нездатність протистояти злочинцеві, що визначається сукупністю факторів, що роблять цю нездатність об'єктивної (незалежною від жертви) або залишають її на рівні суб'єктивного «небажання або невміння». Виділяють жертви автомобільної катастрофи, міста, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і т. д. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». В роботі В. Е. Христенко пропонується наступне визначення: жертва – це людина (сторона взаємодії), який втратила значущі для нього цінності в результаті впливу на нього іншою особою (стороною взаємодії), групою людей, визначеними подіями та обставинами. Жертвою в розумінні її з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільність людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що обумовлює наявність адитивної віктимності. Мета статті. Тривалий час, відповідаючи потребам соціальної практики, розвивався лише кримінальний напрямок віктимології, що представлене значною кількістю теоретичних та методологічних розробок вітчизняних й зарубіжних авторів. Однак в результаті неможливості вузького розгляду явища віктимності виникла необхідність системного підходу до цього явища в рамках міждисциплінарного аналізу. Таким чином, віктимна поведінка особи стає предметом пильної уваги соціології, соціальної психології, психології особистості, психопатології. На сучасному етапі вивчення психологічних аспектів віктимної поведінки ведеться на двох основних рівнях: як соціальне явище та як індивідуальна психологічна характеристика особи з її віктимною активністю [2]. Комплексний аналіз віктимності, її форм та явищ у різних сферах соціального життя дозволяє глибше вивчать соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. Будь потерпілий, будь-яка жертва, як потенційна, так й реальна, володіє певними якостями, що роблять її більшою чи меншою мірою вразливою в життєвих професійних суспільних ситуаціях. Тому метою нашої статі є вивчення віктимної поведінки молодої особи в певній ситуації. Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих результатів. Кожна людина живе і діє в умовах певної соціальної системи, виконуючи безліч різних соціальних ролей, які представляють динамічний вираз його соціальних позицій, статусів. В даний час існує декілька розроблених дослідниками класифікацій жертв. Однак до сих пір не розроблено єдиної класифікації. Так, наприклад, B.C. Мінська, класифікуючи форми поведінки жертви, зазначає, що в більшості випадків насильницьких злочинів поведінка потерпілого по суті провокувало вчинення цих злочинів. Вона виділяє наступні види поведінки потерпілих: 1. Злочинні дії потерпілого - суспільно небезпечне посягання на інтереси суспільства або окремої особи, які поставили її в стан необхідної оборони або яка викликала стан сильного душевного хвилювання. 2. Менш суспільно небезпечні, а значить, здатні надати менший вплив на небезпеку відповідного злочинного діяння дії потерпілого, які порушили норми адміністративного або цивільного права, або дисциплінарного статуту. 3. Ще менш небезпечні для суспільства які заподіють суспільству меншої шкоди порушення норм моральності [15]. Д.В. Рівман вважає за необхідне проводити класифікацію жертв також за віком, статтю; рольового статусу; морально-психологічними ознаками; тяжкості злочину, від якого постраждала жертва; ступеня провини жертви; характером поведінки потерпілого [10]. Особи, що ризикують опинитися жертвами злочину, поводяться по-різному: агресивно або іншим провокуючим чином; пасивно поступаються насильству; проявляють повне нерозуміння вивертів злочинців або елементарну необачність. Їх поведінка може бути правомірною або, навпаки, злочинною, а внесок в механізм злочину як мінімальним, так, за певних обставин, і вирішальним. Виходячи з їх ситуативно-орієнтованих ролей, в даній класифікації виділяються агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні й нейтральні жертви. Слід також розрізняти потенційних (щодо яких реального заподіяння шкоди ще не відбулося, а може й не відбудеться), реальних (уже несли збитки), а також латентних (реальних, але з тих чи інших причин залишилися поза офіційного обліку) жертв. Для віктимології латентні жертви, потерпілі, що навмисно уникаючи розголосу факту заподіяння їм шкоди, становлять особливий інтерес. Набагато менше (якщо не сказати вкрай мало) досліджень типів жертв існує власне в некримінальною виктимології. Очевидно, що певні особистісні якості, певна поведінка, спеціфичне, суспільне або службове становище створюють вразливість: схильність до заподіяння фізичної, моральної або матеріальної шкоди. Як уже говорилося, якість, про який йдеться, позначається в віктимології терміном «індивідуальна віктимность». Віктимність може виявлятися в двох основних формах: эвентуальній та децідівній (В. А. Туляков). Эвентуальна віктимность (віктимність в потенції), що означає можливість при нагоді, при відомих обставинах, при певній ситуації стати жертвою злочину, включає в себе причинно обумовлено та причинно згідно девіації. Природно, що характеристики эвентуальній віктимності в основному визначаються частотою віктимізації певних верств та груп населення і закономірностями, притаманними такій віктимізації. Децідівна віктимність (віктимність в дії), що охоплює стадії підготовки і прийняття виктимогенного рішення, так й саму віктимну активність, відповідно, включає в себе доцільні і ціле обумовлений девіації, є каталізатором заподіяння шкоди. Ситуація – це сукупність обставин сформованого або реально можливої взаємодії особи і зовнішніх для нього обставин в той чи інший певний момент часу. Активні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких не пов'язана з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але заподіяння їм шкоди відбувається при їх активному сприянні: свідомі підбурювачі, необережні підбурювачі. Ініціативні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких призводить до заподіяння їм шкоди: ініціативні за посадою, ініціативні по громадському статусу, ініціативні в силу особистісних якостей. Пасивні жертви. У цю групу входять особи, що не роблять опору, протидії злочинцю з різних причин: об'єктивно не здатні до опору (стабільно або тимчасово), об'єктивно здатні до опору. Некритичні жертви. У цю групу входять особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації: з низьким освітнім рівнем, низьким інтелектом, неповнолітні, похилого віку, хворі, в тому числі психічно хворі, некритичні без очевидних «формалізованих» якостей. Подальші дослідження, проведені Д.В. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію [11]. Наступна класифікація заснована на характері і ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають його індивідуальну віктимну схильність: Універсальний (універсально-віктимний) тип характеризується явно вираженими особистісними рисами, що визначають високу потенційну вразливість по відношенню до різних злочинів. Виборчий (вибірково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, що володіють високою вразливістю щодо певних видів злочинів. Ситуативний (ситуативно-віктимний) тип - люди цього типу володіють середньою віктимністю, і вони стають жертвами в результаті збігу ситуативних чинників. Випадковий (випадково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, які стали жертвами в результаті випадкового збігу обставин. Професійний (професійно-віктимний) тип включає людей, віктимність яких визначається їх професійної зайнятістю. В.А. Туляков, в свою чергу, пропонує класифікацію жертв злочинів, засновану на характеристиці мотивації провідної віктимної активності особистості (потенційна жертва): імпульсивна, жертва з утилітарно-ситуативною активністю, установча, агресивна, раціональна [12]. Набагато менше досліджень типів жертв існує власне в некримінальній віктимології. В процесі консультативної роботи на телефоні довіри були виявлені наступні типи жертв: винуваті; обвинувачі; ті жертви, що самі себе лякають, «супермени». Особистісний компонент індивідуальної віктимності - це здатність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена ступінь уразливості за рахунок особистісного компонента віктимності випливає з наявності відповідних віктимних нахилів, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда [14]. Віктимність характеризується й таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У цьому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна (або виборча) характеристики людини. Ці характеристики не висловлюють ступеня уразливості (підвищена, середня, знижена). Вони лише представляють максимально повний для даної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різних (від мінімальної до найвищої) ступенях. Деякі вчені виділяють два конститутивних типу віктимності: 1. особистісна (як об'єктивно існуюча у людини якість, що виражається в суб'єктивній здатності деяких індивідуумів ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для буденної свідомості можливість уникнути цього); 2. рольова (як об'єктивно існуюча в даних умовах життєдіяльності характеристика деяких соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх виконують, незалежно від своїх особистісних якостей, піддатися певного виду злочинних посягань лише в силу виконання такої ролі). Таким чином, віктимна поведінка як відхилення від норми безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв й поведінкові відхилення від норми індивідуальної і соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю та іншими аномаліями) та моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної та злочинної субкультури, віктимні внутріособистісні конфлікти) проявів [8]. Багато в чому виникнення внутрішньоособистісних конфліктів має віктимологічне значення тільки тоді, коли вони переростають в життєві кризи й ведуть до віктимних поведінкових реакцій. Так, при негативному розвитку подій нездатність людини впоратися з екстремальною ситуацією, досвід страху злочинця, власної слабкості й безпорадності може акумулюватися, ховаючись від свідомості і проявлятися в змінах реакцій, постійних стресах, емоційному ступорі, необґрунтованих, неадекватних діях при попаданні в подібну ситуацію. Уміння ж впоратися з ситуацією як самостійно, так й за допомогою суспільства, друзів та близьких, веде до зміцнення особистості, її морального вдосконалення[5]. Нереалізовані та недозволені внутрішньоособистісні конфлікти змінюють психічні і фізіологічні реакції організму, а також ведуть до розвитку віктимних комплексів: а) комплексу уявної жертви (боягузтво, панікерство, постійні підозри про загрозу безпеці з боку оточуючих); б) комплексу перетвореної жертви (своїм ниттям та страхами притягує біду). Таким чином, віктімнсть - схильність людини потрапляти в ситуації, пов'язані з небезпекою для його життя та здоров'я. Зокрема, це дії і вчинки людини, які провокують бажання на нього напасти. Класифікація різних варіантів віктимності призводить до розуміння наявності як загальної віктимності, що залежить від соціальних рольових та гендерних характеристик жертви, так і специфічної віктимності, що реалізується в установках, властивостях, атрибуціях особистості. В даний час стає ясно, що зрозуміти особистість неможлива поза ситуацією, в якій вона перебуває, оскільки між людиною і умовами його життя існує нерозривний зв'язок. У найбільш загальному вигляді під ситуацією розуміється природний сегмент соціального життя, який визначається залученими в нього людьми, місцем дії, сутністю діяльності та ін. Типова поведінка людей в певних ситуаціях є вираз їх внутрішньої сутності. Ситуація — одноактность та неповторність виникнення множини подій, збіг усіх життєвих обставин і положень, які відкриваються сприйняттю та діяльності людини. До поняття ситуації, крім психологів, зверталися філософи, теологи, юристи. Таким чином, інтерес до ситуаційних детермінанти поведінки не новий і не винятковий для соціальних наук. Ситуація може бути визначена на різних рівнях, від квикро - до макро. Віктимологична ситуація включає: – особистісно-формуючу виктимную ситуацію (систему факторів, умов, обставин, що мали вирішальний вплив на формування у потенційної жертви якостей підвищеної віктимності); – передкриминальну (життєву) ситуацію (систему обставин, що безпосередньо перед ували злочину, у взаємодії з особистими якостями суб'єкта віктимізації (потенційної жертви); у сукупності ці ситуації складають віктимогену ситуацію; – кримінально-виктимну ситуацію (ситуацію безпосередньо вчинення злочину і заподіяння шкоди); – посткриминальну віктимну ситуацію (поведінка жертви після злочину та обставини, що впливають на її стан). Зміст віктимологічної ситуації, таким чином, становить сукупність обставин формування особистості з підвищеними віктимними потенціями: конкретна передкриминальну (життєву) ситуація, злочин та обставини, що склалися після злочину, у яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність, що розглядаються як єдиний причинно пов'язаний процес. Підсумовуючи теоретичні концепції можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне самовідношення. Страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв. Роблячи вибір або приймаючи рішення, вони відчувають безліч почуттів. Висновки та перспективи подальшого дослідження. Враховуючи всі ці особливості постало питання необхідності проведення дослідження. Дослідження особливостей віктимності проводиться 2016 - 2017 навчальному році на базі Національного університету цивільного захисту України серед курсантів та студентів різних курсів та різних факультетів (загальна кількість 54). Для цього нами будуть використані наступні методики: методика дослідження схильності до віктимної поведінки Андронникова О.О., методика вимірювання рівня тривожності Тейлора, адаптація Т. А. Немчинова, опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л.А.Рабіновіча [3]. Соціально-педагогічний аспект профілактики віктимної поведінки включає широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного і сприятливого мікросоціального середовища. Слід приділяти більше уваги організації молодіжних клубів для проведення безпечного дозвілля, розвитку інтересів і комунікативних здібностей, формування морально-етичних принципів суспільно прийнятних формах і безпечних стереотипах поведінки в різних ситуаціях. | 590,08 kB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.