Щодо міжнародного досвіду державного управління у сфері цивільного захисту

Abstract

Виконання заходів щодо захисту населення від надзвичайних ситуацій (далі – НС) багато в чому залежить від наявної та необхідної для цього нормативно-правової, організаційної та ресурсної бази, установлення якої чимало залежить від держави. Без-перечно, така база охоплює розвиток міжнародного співробітництва, зокрема у сфері цивільного захисту й обміну досвідом з питань захисту від НС. Варто відзначити, що 01 березня 1972 р. набрав чинності статут Міжнародної організації цивільної оборони [1] (далі – МОЦО). Сьогодні у МОЦО входить більше 50 держав на правах повноправних членів, при цьому майже 20 країн мають статус спо-стерігачів і 25 – афілійованого членства. Щодо України, то вона приєдналася до МОЦО в якості спостерігача у 1998 р. Серед основних напрямків діяльності МОЦО слід виділити такі: 1. Підготовку національних кадрів у сфері управління в умовах НС. 2. Надання технічної допомоги державам у створенні і покращенні систем попе-редження НС і захисту населення від їх наслідків. 3. Пропаганду досвіду і знань з цивільної оборони (до речі, саме на використанні цього терміну акцентують увагу деякі вчені [2]), а також з питань управління в період НС. При цьому поширення світового досвіду з цивільної оборони здійснюється через Центр документації МОЦО і видання журналу «Цивільна оборона» (чотирма іноземни-ми мовами) [1]. Поряд з участю в заходах міжнародних організацій, країни світу прагнуть розви-вати двосторонні зв'язки і співпрацю з надання допомоги при виникненні НС, зокрема у проведенні аварійно-рятувальних робіт, розміщенні та життєзабезпеченні постражда-лих та ін. Практично між усіма західноєвропейськими державами укладено відповідні договори. Їх аналіз дозволяє стверджувати таке: 1) міжнародне співтовариство перед-бачає, що основна відповідальність за захист цивільного населення усе ж лежить на власних урядах країн, а міжнародні зусилля можуть лише доповнювати їх дії у сфері забезпечення цивільного захисту; 2) процес розвитку взаєморозуміння між різними кра-їнами, що існує в даній сфері, буде сприяти підвищенню готовності рятувальних сил до виконання завдань з ліквідації наслідків стихійних лих, виробничих аварій і катастроф. Україна може інтегруватися до світової системи запобігання НС, удосконалюю-чи для цього наявний науково-технічний потенціал, упроваджуючи форми страхування, створюючи уніфіковану систему моніторингу і виявлення катастроф, розробляючи кар-ти природно-техногенних загроз і ризиків.