http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/222 2026-06-27T07:03:06Z 2026-06-27T07:03:06Z Чернуха, Андрій Миколайович Федюк, Ігор Богданович http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/11432 2020-10-26T10:33:38Z 2019-01-01T00:00:00Z

Title: Вибір місць розташування зрошувачів установок автоматичного пожежогасіння штабелів вибухонебезпечних речовин. Authors: Чернуха, Андрій Миколайович; Федюк, Ігор Богданович Abstract: Розглянуто можливі способи розміщення зрошувачів штабелів вибухонебезпечних речовин на стаціонарних системах подачі води під час пожежогасіння. Запропонована методика розташування розподільчих трубопроводів та визначення відстані між зрошувачами для ефективного захисту

2019-01-01T00:00:00Z Гура, Світлана Олександрівна http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6063 2018-01-10T00:08:06Z 2017-01-01T00:00:00Z

Title: Вивчення психологічних особливостей віктимності курсантів НУЦЗУ Authors: Гура, Світлана Олександрівна Abstract: The work is devoted to the problem of studying victimity, as a personal quality. The author analytically investigates victimization, victim behavior, the theory of victims, the existing classification of victims, the victim as a scientific category, its features. The basic theoretical approaches concerning study of Victimization, behavior of the victim in relation to the situation and profession are studied. According to the author, victimity is a psychological property of the individual, which is particularly acute in the study of personality. An attempt to consider victimization and victim behavior can’t be viewed as a kind of deviant or criminal behavior, but as an objectively existing social phenomenon and as an individual, personal, anti-professional quality, as a professional quality that interferes effectively, faithfully perform its professional duties. Description: Актуальність проблеми полягає в тому, що професійна діяльність працівників Державної служби надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС), що забезпечують ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, протікає в особливих, екстремальних та надзвичайних умовах і характеризується значною кількістю стресогенних факторів, вплив яких за недостатнього розвитку професійно важливих якостей призводить до зниження ефективності виконання діяльності, професійного вигорання та психосоматичних порушень. У зв’язку із зазначеним виникає потреба у вивченні професійно важливих якостей для виявлення тих властивостей особистості, які потребують розвитку або корекції для ефективного виконання професійних обов’язків у майбутньому. Віктимність як якість особистості в межах професійно важливих якостей фахівця певних професій ще не розглядалася. А дослідження віктимності в майбутніх працівників ДСНС як антипрофесійної 156 важливої якості, що заважає ефективно та безпомилково виконувати свої службові обов’язки, ще не були проведені в Україні. Варто зауважити, що значною мірою зусилля зосереджувалися на особистостях офіцерів різних силових міністерств, військовослужбовців, миротворців, рядового складу рятувальних підрозділів. Водночас поза увагою дослідників залишається низка важливих теоретичних і емпіричних проблем вивчення професійно важливих якостей, а саме: їх структура в майбутніх керівників підрозділів пожежної служби, рівень сформованості та можливості відомчого навчального закладу системи ДСНС України в підготовці професійно придатних фахівців, які б на момент його закінчення були психологічно готовими до професійної діяльності за обраним фахом. Саме у відомчих навчальних закладах протягом періоду навчання і відбувається формування професійно важливих якостей, що дає можливість прослідкувати динаміку їх становлення [1]. На актуальності проблеми формування професійно важливих якостей (далі – ПВЯ) майбутнього спеціаліста наголошують вітчизняні психологи О. Бондаренко, Ж. Вірна, С. Максименко, Л. Овсянецька, Л. Орбан-Лембрик, Н. Пов’якель, В. Семиченко, Л. Терлецька, Н. Чепелєва. У психологічній літературі часто зустрічається твердження про те, що в діяльності розвиваються психічні якості. У такому плані показовою є серія експериментів, здійснених M. Князєвим, метою яких було вивчення раціонального формування структури ПВЯ у процесі освоєння діяльності як структури дій [5]. Розрізняють чотири основні групи індивідуальних якостей, що утворюють у своїй сукупності структуру професійної придатності: – абсолютні ПВЯ – властивості, необхідні для виконання діяльності на мінімально припустимому або нормативно заданому – середньому рівні; – відносні ПВЯ визначають можливість досягнення суб’єктом високих («наднормативних») кількісних і якісних показників діяльності («ПВЯ майстерності»); – мотиваційна готовність до реалізації тієї чи іншої діяльності, адже доведено, що висока мотивація може істотно компенсувати недостатній рівень розвитку багатьох інших ПВЯ (але не навпаки); – антиПВЯ: структура професійної придатності припускає мінімальний рівень їхнього розвитку або навіть відсутність. Йдеться 157 про властивості, які є професійними протипоказаннями для тієї чи іншої діяльності. Вони також значимо корелюють із параметрами діяльності, але, на відміну від якостей перших трьох груп, така кореляція негативна [11]. На наш погляд, віктимність може бути розглянуто як антиПВЯ, тобто така професійна якість, що заважає ефективно та безпомилково виконувати свої службові обов’язки. У сучасній психології праці сформувалися такі напрямки: наявність високого рівня стресогенних професії рятувальника; соціальне замовлення на дослідження професійно-важливих якостей співробітників пожежно-рятувальних формувань; наявність високого рівня мотивації до здійснення професійної діяльності рятувальника та неможливість досягти високих результатів внаслідок емоційних і психологічних потрясінь, що вимагає розробки програм психологічної допомоги з розвитку навичок психоемоційної саморегуляції та розвитку професійно-важливих якостей працівників ДСНС; необхідність розвитку навичок психоемоційної саморегуляції працівників ДСНС для їх успішної професійної адаптації та відсутність моделі психологічної допомоги працівникам ДСНС. У зв’язку з вищезазначеним значний науковий і практичний інтерес становить виявлення психологічних особливостей діяльності рятівників, їх професійно-важливих якостей і особливостей їх розвитку на різних етапах професійного становлення, Професійна діяльність працівників ДСНС зумовлена рівнем вираженості низки психологічних якостей, серед яких індивідуально- психологічні й особистісні властивості, визначення яких дозволяє оцінювати професійну придатність і адаптацію до професії [5]. Під час професійного становлення відбуваються істотні зміни в цілісному розвитку людини, що проявляється в особливостях формування її індивідуально-психологічних і особистісних якостей на різних етапах професійного становлення. Гіпертрофований розвиток хронічної тривожності, що призводить до самопригноблення, афективність, неможливість ухвалювати рішення та «невроз очікування» ускладнюють формування професійної придатності, а якщо придатність і формується, то дорогою ціною – втратою здоров’я. З другого боку, гіпертрофована виражена активність, енергійність, агресивність не дозволяють сформуватися таким якостям, як обережність, обачність, професійна пильність, терпимість, соціальна 158 податливість, що ще більше перешкоджає формуванню професійної придатності. Оцінка психічного стану співробітників ДСНС після бойових дій із ліквідації пожежі, наслідків аварій і стихійних лих показала, що багато пожежників перебувають у стані психічної дезадаптації, який проявляється виразними порушеннями функцій енергозабезпечуючих систем організму, різних психічних процесів, а також виявами, властивими пограничним станам між нормою і захворюванням. Такі розлади характеризуються млявістю, відчуттям шуму, тягаря в голові, апатією, зниженим настроєм, психічним дискомфортом, відчуттям внутрішньої напруженості, утомленості, моторною загальмованістю і потребують психологічної корекції, що дозволяє усунути такі розлади і попередити небажані наслідки. Отже, ми розглядаємо у своїй роботі віктимність як особистісну професійну якість, яка негативно впливає на виконання професійних обов’язків рятувальниками, або спричинює зниження ефективності професійної діяльності. Далі розглянемо віктимність і віктимну поведінку як наукові категорії. Дефініція «віктимна поведінка» виникла у межах кримінальної віктимології. Віктимологія буквально перекладаэться як «вчення про жертву». Віктимологія як наукова дисципліна почала формуватися в 40–50-і рр. XX ст. [3]. Виникнення віктимології пов’язано з іменами Ганса фон Гентіга та Бенджаміна Мендельсона. 1948 р. Ганс фон Гентіг опублікував монографію «Злочинець та його жертва». У дослідженнях із соціобіології злочинності він сформулював і розвинув принципові положення віктимології. Вчений виділяв три категорії понять, що становлять предмет віктимології: а) зазіхач – жертва, б) латентна жертва, в) відносини між зазіхачем і жертвою. Розробкою проблем віктимності займалися: А. Гаджиєва, Г. Елленбергер, С. Карпман, Б. Мендельсон, B. Мінська, М. Одінцова, В. Полубинский, Д. Рівман, В. Рибальска, Л. Франк, В. Христенко. Центральне поняття віктимології – жертва. Як не дивно, дотепер немає чіткого визначення поняття «жертва». Тлумачення, які наводяться у словниках, зачіпають той бік поняття «жертва», який відображає її різні аспекти. Є ряд визначень поняття в юриспруденції: виділяють жертв автомобільної катастрофи, помсти, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Вживають також слововсполучення жертви релігійної, політичної, ідеологічної, 159 економічної боротьби, жертви обману, шантажу тощо. Таким є далеко не повний перелік конкретних визначень поняття «жертва». У науці сьогодення відсутній єдиний погляд на предмет вивчення віктимології, але перспектива її розвитку в самостійну науку, що синтезує знання про жертв будь-якого походження, дозволяє зазначити такі напрями дослідження проблеми: кримінальну віктимологію; травмуючу віктимологію (вивчає жертв некримінального травматизму); віктимологію побуту й дозвілля (широкий спектр проблем безпеки під час використання побутової техніки, безпеки на воді, транспортної безпеки, що залежить і від потенційних жертв); психіатричну віктимологію (проблеми жертв із відхиленнями у психіці); віктимологію катастроф, екологічних і стихійних лих; віктимологію технічної безпеки (вивчає наслідки віктимної поведінки, пов’язані з порушенням правил безпеки праці, пожежної безпеки тощо); віктимологію насильства (в її межах – віктимологія сімейного насильства, злочинів, які порушують статеву недоторканність); віктимологію військових злочинів; віктимологію тероризму, захоплення заручників, викрадення людей; віктимологію залучення до деструктивних культів; віктимологію адиктивної поведінки. Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь-яких ситуаціях некримінального характеру (екологічних, техногенних катастрофах, стихійних лихах тощо) терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди [8]. У роботі В. Христенко пропонується таке визначення: жертва – це людина (сторона взаємодії), яка втратила значущі для неї цінності внаслідок впливу на неї іншої особи (сторони взаємодії), групи людей, визначених подій і обставин. Жертвою з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільнота людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що зумовлює наявність адитивної віктимності. Тривалий час на потреби соціальної практики розвивався лише кримінальний напрямок віктимології, що представлений теоретичним і методологічнихм доробком вітчизняних і зарубіжних авторів. Однак через неможливість вузького розгляду явища віктимності виникла необхідність системного підходу до поняття в межах міждисциплінарного аналізу. Отже, віктимна поведінка особи стає предметом пильної уваги соціології, соціальної психології, психології особистості, психопатології. На сучасному етапі вивчення психологічних аспектів віктимної поведінки відбувається на двох 160 основних рівнях: як соціального явища та як індивідуальної психологічноїа характеристики особи з її віктимною активністю [2]. На наш погляд, віктимність або віктимогенність – це придбані людиною фізичні, психічні та соціальні риси й ознаки, які можуть зробити її схильною до перетворення на жертву (злочину, нещасного випадку, деструктивного культу тощо). Віктимізація – процес набуття віктимності, або, інакше кажучи, це процес і результат перетворення особи на жертву. Віктимізація об’єднує і динаміку (реалізацію віктимності), і статику (реалізовану віктимність) (Д. Рівман, В. Устинов, 2000 р.). Л. Франк запропонував розглядати чотири рівні віктимізації: безпосередні жертви, фізичні особи; сім’ї; колективи, організації; населення районів, регіонів (Л. Франк, 1977 р.; Д. Рівман, В. Устинов, 2000 р.). Комплексний аналіз віктимності, її форм і проявів у різних сферах соціального життя дозволяє глибше вивчати соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. Потерпілому, як і будь-якій жертві – потенційній і реальній, – властиві певні якості, що роблять йогої більшою чи меншою мірою вразливим у життєвих, професійних і суспільних ситуаціях. Кожна людина живе і діє в умовах соціальної системи, відіграє безліч різних соціальних ролей, які є динамічним проявом її соціальних позицій, статусів. Сьогодні існує декілька розроблених дослідниками класифікацій жертв. Однак дотепер немає єдиної класифікації. Д. Рівман вважає за необхідне здійснювати класифікацію жертв також за віком, статтю; рольовим статусом; морально-психологічними ознаками; тяжкістю злочину, внаслідок якого постраждала жертва; ступенем провини жертви; характером поведінки потерпілого [14, 15]. Подальші дослідження, проведені Д. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію. Згадана класифікація заснована на характері та ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають її індивідуальну віктимну схильність, до яких належить професійний (професійно-віктимний) тип людей, віктимність яких визначається їхньою професійною зайнятістю або діяльністю. Набагато менше (якщо не сказати, що вкрай мало) існує досліджень типів жертв власне в некримінальній віктимології. 161 Ми погоджуємося з думкою, що віктимна поведінка – це схильність людини потрапляти в ситуації, які пов’язані з небезпекою для її життя та здоров’я. Зокрема це дії та вчинки людини, які провокують бажання скривдити її. Більш м’який варіант – це дії людини, які посилюють ймовірність того, що вона потрапить в яку-небудь небезпечну ситуацію. Очевидно, що окремі особистісні якості, певна поведінка, спеціфичне, суспільне або службове становище створюють вразливість: схильність до заподіяння фізичної, моральної або матеріальної шкоди. Як ми зазначили, якість, про яку йдеться, позначається у віктимології терміном «індивідуальна віктимність». Віктимність може виявлятися у двох основних формах: евентуальній і децидивній (В. Туляков). На думку автора, існують такі різновиди жертв: активні жертви, ініціативні жертви, пасивні жертви та некритичні жертви. Особистісний компонент індивідуальної віктимності – це здатність стати жертвою через певні властиві індивіду суб’єктивні якості. Підвищений рівень уразливості через особистісний компонент віктимності випливає з наявності відповідних віктимних схильностей, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда [10]. Віктимність характеризується й таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У такому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна (або вибіркова) характеристики людини. Такі характеристики не вказують на ступінь уразливості (підвищений, середній, знижений). Вони лише представляють максимально повний для конкретної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різних (від мінімального до найвищого) ступенях. Деякі вчені виділяють два конститутивних типу віктимності: 1. Особистісний (як об’єктивно наявну в людини якість, що виражається в суб’єктивній здатності деяких індивидів ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для буденної свідомості можливість їх уникнути); 2. Рольовий (як об’єктивно наявну в умовах життєдіяльності характеристику окремих соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх відіграють, незалежно від своїх особистісних якостей 162 постраждати від певного виду злочинних посягань лише через таку роль). Віктимна поведінка як відхилення від норми безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норми індивідуальної та соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю й іншими аномаліями) та моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної та злочинної субкультури, віктимні внутріособистісні конфлікти) проявів [8]. Страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв. Страх робить особистість уразливою жертвою ситуації або чогось іншого. Ф. Ріман, досліджуючи з погляду теорії синергетики страхи як форму реалізації протиріччя між людськими прагненнями до стійкості, визначеності буття й індивідуальними потребами у змінах, стверджує, що, здебільшого, страхи, які є органічними складниками нашого життя як біологічних, так і соціальних істот, безпосередньо пов’язані із соматичним, душевним і соціальним розвитком, з оволодінням новими функціями, коли ми опиняємося к громаді чи спільноті. Страх завжди супроводжує кожен новий крок за межі звичного, що вимагає від нас рішучості перейти від пережитого до нового й невідомого (Ф. Ріман, 1999 р.). Страх може бути виражений як у формі специфічного побоювання певних ситуацій чи об’єктів, так і у формі генералізованого та розпливчастого стану, що визначається впливом колективного досвіду віктимізації, колективної поведінки, впливу засобів масової інформації. Страх безпосередньо пов’язаний із нашими психічними установками, самопочуттям, системою цінностей і досвідом соціального спілкування. Під час виконання професійних дій працівник ДСНС теж відчуває певні страхи. Один із працівників ДСНС так прокоментував свій страх: «Мені страшно, що мене не лякає запах опаленого людського тіла». Аналіз розглянутих позицій дозволяє дійти висновку, що віктимність досить міцно закріплюється в поведінці, сковує життєвий потенціал особистості, перешкоджає повноцінному життю. Віктимна особистість відчуває дефіцит життєстійкості (С. Мадді, 2005 р.) – інтегральної особистісної властивості, відповідальної за успішність подолання життєвих труднощів. У літературі можна зустріти близькі поняття: 163 життєздатність (Б. Ананьєв), життєтворчість (Д. Леонтьєв), зрілість (В. Слободчиков, С. Рубінштейн)[16]. Треба зазначити, що проблема формування різних страхів у процесі професіоналізації особистості набуває актуальності, але недостатньо досліджена як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Залежно від роду діяльності, в кожній професійній групі виділяються характерні для такої професії страхи. До чинників розвитку страхів у професійній діяльності належать: невпевненість у собі, відчуття своєї некомпетентності, тривожне очікування невдачі, наявність твердих ірраціональних конструктів у фахівців (Н. Пилипко), кризи професійного становлення (Е. Зеєр), рівень тривожності особистості (О. Ішутіна, О. Кузнєцова), неможливість додати до свого потенціалу професійні знання (О. Шерягіна). Підсумовуючи теоретичні концепції, можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне самовідношення. Необхідно і надалі всебічно вивчати досліджувану проблему. Дослідження особливостей віктимності проводиться протягом 2016– 2017 навчальних років на базі Національного університету цивільного захисту України серед курсантів третього курсу факультету оперативно-рятувальних сил (загальна кількість – 94). Досліджувані у процесі опанування професією під час проведення занять із дисциплін «Організація служби та підготовки» й «Організація професійної підготовки особового складу» та під час несення служби і проходження практики беруть участь у ліквідації горіння разом із рятувальниками підрозділів ДСНС. Для вивчення проблеми ми застосували такі методики: методика дослідження схильності до віктимної поведінки О. Андроннікова, методика вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора (адаптована Т. Немчиновим), опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальник Л. Рабіновича і шкала психологічного добробуту К. Ріффа (адаптована М. Лепешинським). Методика дослідження віктимної поведінки є стандартизованим тестом-опитувальником, призначеним для вимірювання схильності до реалізації різних форм віктимної поведінки. Віктимна поведінка – це така поведінка, що спричинює підвищення ймовірності перетворення особи на жертву злочину, обставин або нещасного випадку. Об’єктом програми методики є соціальні й особистісні установки. 164 Методика вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора складається з 50 тверджень. Оцінка результатів дослідження за опитувальником проводиться шляхом підрахунку кількості відповідей обстежуваного, які свідчать про наявність тривожності. Опитувальник самовідношення спрямований на виявлення рівня ставлення випробуваного до самого себе. Розроблено В. Століним і С. Пантелєєвою 1985 р. Опитувальник дозволяє виявити три рівні самовідношення, що відрізняються за ступенем узагальненості. Чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л. Рабіновича дозволяє виявити стійкі емоційні переживання респондентів, їхню схильність до певного емоційного фону, містить шкали радості, гніву, страху та суму. Ми використовуємо тільки шкалу страху. На жаль, дотепер питання професійних страхів щодо діяльнісної специфіки працівників ДСНС України безпосередньо не досліджувалися. Крім того, відсутні сучасні наукові праці, в яких аналізуються з погляду психології умови професійної діяльності рятувальників і особливості їх впливу на їхній психічний стан і особистісні якості. Шкала психологічного добробуту К. Ріффа використовується для діагностики актуального психологічного стану людини на визначеному життєвому етапі. «Психологічний добробут», на відміну від психічного здоров’я, розуміється як суб’єктивне самовідчуття цілісності й осмисленості індивідом свого буття. Зазначені методики дозволили нам провести дослідження для вивчення особливостей віктимності в курсантів третього курсу факультету оперативно-рятувальних сил Національного університету цивільного захисту України (далі – НУЦЗУ). Нами був здійснений аналіз результатів за методикою дослідження схильності до віктимної поведінки О. Андроннікова. Отримані результати наведені в Таблиці 1.1. 165 Таблиця 1.1 Показники схильності до віктимної поведінки серед респондентів (у %) № п\п Віктимна поведінка Показники Нижче норми Норма Вище норми % Стени % Стени % Стени 1. Агресивна 17 1–3 73 4–7 10 8–10 2. Саморуйнівна 21 45 34 3. Гіперсоціальна 9 59 32 4. Залежна/безпорадна 12 81 7 5. Некритична 22 62 16 6. Реалізована 14 55 31 Шкала № 1 визначає агресивну віктимну поведінку. У 10% респондентів показники вище норми. До зазначеної групи належать випробовувані, схильні потрапляти в неприємні і небезпечні для життя і здоров’я ситуації внаслідок проявленої агресії у формі нападу чи іншої провокуючої поведінки. Шкала № 2 визначає саморуйнівну поведінку. Характеризується підвищеною тривожністю, підозрілістю, схильністю до страхів. 34% респондентів мають показники вище норми. Жертовність, пов’язана з активною поведінкою людини, яка провокує ситуацію віктимності своїм проханням або зверненням. Шкала № 3 визначає гіперсоціальну поведінку. Вище норми – 32%. Вище норми – жертовна поведінка, соціально схвалювана й часто очікувана. Позитивна поведінка таких людей викликає негативні дії агресора. Шкала № 4 визначає залежну та безпомічну поведінку. Вище норми у 7% – можуть мати установку на безпорадність. Небажання робити щось самостійно, без допомоги інших. Можуть мати низьку самооцінку. Постійно залучаються до кризові ситуації з метою отримання співчуття та підтримки оточуючих. Перебувають у рольовій позиції жертви. Шкала № 5 визначає некритичну поведінку. Вище норми у 16% – до такої групи належать особи, які демонструють необачність, невміння правильно оцінювати життєві ситуації. Некритичність може проявитися як на базі негативних, так і позитивних особистісних рис. Шкала № 6 визначає реалізованість віктимності. Вище норми у 31% – досить часто потрапляють в неприємні ситуації. Причиною є 166 внутрішня схильність і готовність особистості діяти з дотриманням певного варіанта віктимної поведінки. Наступний крок – це перевірка взаємозв’язку таких понять, як віктимність і тривожність. Для виявлення рівня тривожності у респондентів нами було використано методику вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.1. Розподіл респондентів за рівнем тривожності (у відсотках) Як можна побачити, у більшості респондентів середній рівень (із тенденцією до низького) тривожності – 59%. У 14% опитаних визначено низький рівень тривожності. Середній рівень тривожності з тенденцією до високого мають 10% респондентів. Високий рівень тривожності виявлений у 17% опитаних. Для знаходження взаємозв’язку між поняттями «віктимнісь» і «тривожність» ми використали коефіцієнт кореляції К. Пірсона. Ми прорахували отримані бали за шкалою реалізованої віктимності та рівнів тривожності респондентів. Результати можна побачити в Таблиці 1.2. 167 Таблиця 1.2 Показники взаємозв’язку віктимності та тривожності (в балах) Шкали Середні показники r р Реалізована віктимність 5,966±2,27 0,662 ≤0,001 Тривожність 13,241±9,04 Отже, ми бачимо, що наявність тривожності в особистості пов’язана з реалізованою віктимністю. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Наступний крок – це пошук взаємозв’язку віктимності з переважаючою емоцією. Як було представлено у теоретичній частині нашої роботи, люди зі схильністю до віктимної поведінки частіше відчувають страх. Для виявлення рівня почуття страху ми використовували чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л. Рабіновича. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.2. Розподіл респондентів за рівнем відчуття страху (у відсотках) Представляємо прораховані результати за шкалою «реалізована віктимність» і «страх» з чотирьохмодального емоційного опитувальника. Результати математичної обробки можна побачити в Таблиці 1.3. 168 Таблиця 1.3 Показники взаємозв’язку віктимності та страху (в балах) Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 0,577 ≤0,001 Страх 5,672±2,01 Отже, ми бачимо, що віктимні люди дійсно більше схильні до почуття страху. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Також за сирими показниками можна побачити, що страх характерний для респондентів із некритичною віктимною поведінкою та залежною/безпомічною поведінкою. Наступна характеристика людей з віктимною поведінкою – це негативне відношення до самого себе й оточення. Для виокремлення таких характеристик ми обрали опитувальник самовідношення. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.3. Розподіл респондентів за рівнем самовідношення (у відсотках) Потім ми проаналізували кореляційні зв’язки між віктимністю та самовідношенням курсанів. Результати можна побачити в Таблиці 1.4. 169 Таблиця 1.4 Показники взаємозв’язку віктимності та самовідношення (в балах) Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 Глобальне –0,259 =0,05 самовідношення 14,672±9,26 Отже, ми можемо побачити, що рівень самовідношення також пов’язаний із рівнем віктимізації особистості. Було знайдено статистично обґрунтований взаємозв’язок. Чим нижче показник за шкалою самовідношення, тим більше показник реалізованої віктимності. Загалом, можна побачити, що рівень віктимізації курсантів третього курсу Національного університету цивільного захисту України досить низький. Отримані дані, що були описані вище, допомогли нам зрозуміти причину такого рівня віктимізації. Але ми вирішили, що доцільно дослідити рівень психологічного добробуту, оскільки він виключає наявність віктимізації особистості. Для дослідження ми використали шкалу «психологічний добробут» із методики К. Ріффа. Розподіл респондентів за рівнем психологічного добробуту можемо побачити на діаграмі. Мал. 1.4. Розподіл респондентів за рівнем психологічного добробуту (у вісотках) Низький рівень психологічного добробуту мають 26% респондентів. У таких людей немає самовідчуття цілісності й осмисленості свого 170 життя. Середній рівень психологічного добробуту мають 40% респондентів. Вони більшою мірою відчувають себе цілісними й осмисленими. Високий рівень психологічного добробуту мають 34% респондентів. Такі люди вирізняються суб’єктивним самовідчуттям цілісності й осмисленості свого життя. У них формується цілісний, реалістичний погляд на життя, відкритість новому досвіду, безпосередність і природність переживань. Виражена тенденція до позитивної самооцінки, прийняття себе з усіма перевагами та недоліками. Далі ми проаналізували кореляційні зв’язки між віктимністю та психологічним добробутом із використанням коефіцієнта кореляції Пірсона. Результати можна побачити в Таблиці 1.5. Таблиця 1.5 Показники взаємозв’язку віктимності та психологічного добробуту Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 Психологічний –0,54 ≤0,001 добробут 5,638±2,12 Отже, ми бачимо, що віктимізація особистості взаємопов’язана із психологічним добробутом: чим вище показники віктимності, тим нижче психологічний добробут. На нашу думку, віктимність особистості – поняття динамічне: вона може видозмінюватися впродовж усього життя й залежить від різних чинників, але насамперед – від її носія. Не вдаючись у наукову дискусію з цього приводу через інші завдання й обмежений обсяг роботи, підсумуємо, що віктимність особистості можна визначити як соціально набуту сукупність біофізичних, психологічних, соціальних рис особистості, які під час взаємодії із зовнішніми умовами підвищують ймовірність стати жертвою. Отже, віктимність – досить стійка особистісна якість, що характеризує об’єктивну схильність особистості професіонала ставати жертвою зовнішніх обставин і активності соціального оточення, свого роду особистісна схильність опинятися жертвою в умовах взаємодії з оточуючим середовищем. У досліджені ми виявили наявність тривожності в особистості, пов’язану з реалізованою віктимністю. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Тому одним із завдань практичного психолога ДСНС є моніторинг тривожності в рятівників, а 171 також курсантів під час навчання та вжиття заходів для поліпшення стану тривожності. Ще один висновок, якого ми дійшли у процесі дослідження: рівень самовідношення також пов’язаний із рівнем віктимізації особистості. Був знайдений статистично обґрунтований взаємозв’язок. Чим нижчий показник за шкалою самовідношення, тим більший показник реалізованої віктимності. Вивчення віктимності курсантів має значення не тільки для розслідування наявних порушень, помилок, неефективної професійної діяльності, а й для їх попередження. Аналіз отриманих результатів вказав нам на досить низький рівень віктимізації курсантів Національного університету цивільного захисту України. Такі показники зумовлені взаємозв’язком із рівнями тривожності, страху, самовідношення та психологічного добробуту. Соціально-педагогічний аспект профілактики віктимної поведінки охоплює широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного та сприятливого мікросоціального середовища. Отже, ми спробували окреслити контури парадигми віктимологічних досліджень, показати значення віктимності як особистісної якості, що може бути антипрофесійно-важливою. Вважаємо, що найбільш перспективним напрямком вирішення віктимологичних завдань варто вважати саме психологічні дослідження віктимної поведінки, яка є предметом віктимології.

2017-01-01T00:00:00Z Гура, Світлана Олександрівна http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6062 2018-01-10T00:06:59Z 2017-01-01T00:00:00Z

Title: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ Authors: Гура, Світлана Олександрівна Abstract: Стаття присвячена проблемі вивчення віктимної поведінки молодих людей. Автор аналітично досліджує віктимність, віктимну поведінку, теорії жертв, існуючі класифікації жертв, жертв як наукову категорію, її особливості. Вивчено основні теоретичні підходи щодо вивчення віктимності, віктимної поведінки жертви в спів- відношенні до ситуації. На думку автора віктимність це психологічна властивість особистості, яка особливо гостро потребує вивчення особистості молодих людей в сучасному суспі- льстві. Зроблена спроба розглянути віктимність та віктимну поведінку розглянути не як вид девіантної або кримінальної поведінки, а як об'єктивно існуюче соціальне явище і як індивідуальне особистісне якість. Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь–яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних, техногенних катаст- роф, стихійних лих і т. п.), терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди. У статті викладено погляд, що віктимність це здатність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена вразливість за рахунок особистісного компонента віктимності слід з наявності відповідних віктимних на- хилів, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь ура- зливості індивіда в умовах сформованої ситуації або зробленого ним вибору. Description: Постановка наукової проблеми. Ритм та стиль життя, норми та правила, які диктує сучасне суспільство, все збільшує необхідність в самореалізації молоді призводить до різноманітних проявів віктимності в їх поведінці. Деякі люди ніби створені для того, щоб притягувати до себе насильство. Відкинемо фатальний збіг обставин в якості можливої причини серйозних неприємностей. Провокувати тотальну приреченість можуть нездорова обстановка в сім’ї, психологічні травми, отримані в ранньому дитинстві, підлітковий максималізм, слабкість характеру, звичайна людська дурість. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розробкою проблем віктимності займалися: А.А. Гаджиева, Г. Елленбергер, С. Карпман, Б.Мендельсон, B.C. Мінська, М.А. Одінцова, В. І. Полубинский, Д.В. Рівман, В.Л. Рибальска, Л.Ф. Франк, В.Е. Христенко. Дефініція «віктимна поведінка» виникла в рамках кримінальної віктимології. Віктимологія в буквальному перекладі означає «вчення про жертву». З'явившись спочатку віктимологія як наукова дисципліна почала складатися в 40-50-і рр. XX століття [7]. Центральне поняття віктимології це - жертва. Як це не дивно, до теперішнього часу немає чіткого визначення поняття «жертва». Тлумачення, які наводяться в словниках, зачіпають ту сторону поняття «жертва», яка відображає її різні аспекти. Є ряд визначень цього поняття в юриспруденції, виділяють жертви автомобільної катастрофи, помсти, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і ін. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь-яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних, техногенних катастроф, стихійних лих і т. п.), терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди. На думку Д. В. Рівмана, жертва – це переважно фізична особа, якій безпосередньо причинено шкоду. Саме фізичні особи є основним предметом віктимологичного вивчення. Д. В. Ривман визначає віктимність як об'єктивно притаманну людині «схильність стати за певних обставин жертвою злочину або нездатність протистояти злочинцеві, що визначається сукупністю факторів, що роблять цю нездатність об'єктивної (незалежною від жертви) або залишають її на рівні суб'єктивного «небажання або невміння». Виділяють жертви автомобільної катастрофи, міста, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Існують також поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і т. д. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». В роботі В. Е. Христенко пропонується наступне визначення: жертва – це людина (сторона взаємодії), який втратила значущі для нього цінності в результаті впливу на нього іншою особою (стороною взаємодії), групою людей, визначеними подіями та обставинами. Жертвою в розумінні її з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільність людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що обумовлює наявність адитивної віктимності. Мета статті. Тривалий час, відповідаючи потребам соціальної практики, розвивався лише кримінальний напрямок віктимології, що представлене значною кількістю теоретичних та методологічних розробок вітчизняних й зарубіжних авторів. Однак в результаті неможливості вузького розгляду явища віктимності виникла необхідність системного підходу до цього явища в рамках міждисциплінарного аналізу. Таким чином, віктимна поведінка особи стає предметом пильної уваги соціології, соціальної психології, психології особистості, психопатології. На сучасному етапі вивчення психологічних аспектів віктимної поведінки ведеться на двох основних рівнях: як соціальне явище та як індивідуальна психологічна характеристика особи з її віктимною активністю [2]. Комплексний аналіз віктимності, її форм та явищ у різних сферах соціального життя дозволяє глибше вивчать соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. Будь потерпілий, будь-яка жертва, як потенційна, так й реальна, володіє певними якостями, що роблять її більшою чи меншою мірою вразливою в життєвих професійних суспільних ситуаціях. Тому метою нашої статі є вивчення віктимної поведінки молодої особи в певній ситуації. Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих результатів. Кожна людина живе і діє в умовах певної соціальної системи, виконуючи безліч різних соціальних ролей, які представляють динамічний вираз його соціальних позицій, статусів. В даний час існує декілька розроблених дослідниками класифікацій жертв. Однак до сих пір не розроблено єдиної класифікації. Так, наприклад, B.C. Мінська, класифікуючи форми поведінки жертви, зазначає, що в більшості випадків насильницьких злочинів поведінка потерпілого по суті провокувало вчинення цих злочинів. Вона виділяє наступні види поведінки потерпілих: 1. Злочинні дії потерпілого - суспільно небезпечне посягання на інтереси суспільства або окремої особи, які поставили її в стан необхідної оборони або яка викликала стан сильного душевного хвилювання. 2. Менш суспільно небезпечні, а значить, здатні надати менший вплив на небезпеку відповідного злочинного діяння дії потерпілого, які порушили норми адміністративного або цивільного права, або дисциплінарного статуту. 3. Ще менш небезпечні для суспільства які заподіють суспільству меншої шкоди порушення норм моральності [15]. Д.В. Рівман вважає за необхідне проводити класифікацію жертв також за віком, статтю; рольового статусу; морально-психологічними ознаками; тяжкості злочину, від якого постраждала жертва; ступеня провини жертви; характером поведінки потерпілого [10]. Особи, що ризикують опинитися жертвами злочину, поводяться по-різному: агресивно або іншим провокуючим чином; пасивно поступаються насильству; проявляють повне нерозуміння вивертів злочинців або елементарну необачність. Їх поведінка може бути правомірною або, навпаки, злочинною, а внесок в механізм злочину як мінімальним, так, за певних обставин, і вирішальним. Виходячи з їх ситуативно-орієнтованих ролей, в даній класифікації виділяються агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні й нейтральні жертви. Слід також розрізняти потенційних (щодо яких реального заподіяння шкоди ще не відбулося, а може й не відбудеться), реальних (уже несли збитки), а також латентних (реальних, але з тих чи інших причин залишилися поза офіційного обліку) жертв. Для віктимології латентні жертви, потерпілі, що навмисно уникаючи розголосу факту заподіяння їм шкоди, становлять особливий інтерес. Набагато менше (якщо не сказати вкрай мало) досліджень типів жертв існує власне в некримінальною виктимології. Очевидно, що певні особистісні якості, певна поведінка, спеціфичне, суспільне або службове становище створюють вразливість: схильність до заподіяння фізичної, моральної або матеріальної шкоди. Як уже говорилося, якість, про який йдеться, позначається в віктимології терміном «індивідуальна віктимность». Віктимність може виявлятися в двох основних формах: эвентуальній та децідівній (В. А. Туляков). Эвентуальна віктимность (віктимність в потенції), що означає можливість при нагоді, при відомих обставинах, при певній ситуації стати жертвою злочину, включає в себе причинно обумовлено та причинно згідно девіації. Природно, що характеристики эвентуальній віктимності в основному визначаються частотою віктимізації певних верств та груп населення і закономірностями, притаманними такій віктимізації. Децідівна віктимність (віктимність в дії), що охоплює стадії підготовки і прийняття виктимогенного рішення, так й саму віктимну активність, відповідно, включає в себе доцільні і ціле обумовлений девіації, є каталізатором заподіяння шкоди. Ситуація – це сукупність обставин сформованого або реально можливої взаємодії особи і зовнішніх для нього обставин в той чи інший певний момент часу. Активні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких не пов'язана з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але заподіяння їм шкоди відбувається при їх активному сприянні: свідомі підбурювачі, необережні підбурювачі. Ініціативні жертви. У цю групу входять жертви, поведінка яких призводить до заподіяння їм шкоди: ініціативні за посадою, ініціативні по громадському статусу, ініціативні в силу особистісних якостей. Пасивні жертви. У цю групу входять особи, що не роблять опору, протидії злочинцю з різних причин: об'єктивно не здатні до опору (стабільно або тимчасово), об'єктивно здатні до опору. Некритичні жертви. У цю групу входять особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації: з низьким освітнім рівнем, низьким інтелектом, неповнолітні, похилого віку, хворі, в тому числі психічно хворі, некритичні без очевидних «формалізованих» якостей. Подальші дослідження, проведені Д.В. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію [11]. Наступна класифікація заснована на характері і ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають його індивідуальну віктимну схильність: Універсальний (універсально-віктимний) тип характеризується явно вираженими особистісними рисами, що визначають високу потенційну вразливість по відношенню до різних злочинів. Виборчий (вибірково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, що володіють високою вразливістю щодо певних видів злочинів. Ситуативний (ситуативно-віктимний) тип - люди цього типу володіють середньою віктимністю, і вони стають жертвами в результаті збігу ситуативних чинників. Випадковий (випадково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, які стали жертвами в результаті випадкового збігу обставин. Професійний (професійно-віктимний) тип включає людей, віктимність яких визначається їх професійної зайнятістю. В.А. Туляков, в свою чергу, пропонує класифікацію жертв злочинів, засновану на характеристиці мотивації провідної віктимної активності особистості (потенційна жертва): імпульсивна, жертва з утилітарно-ситуативною активністю, установча, агресивна, раціональна [12]. Набагато менше досліджень типів жертв існує власне в некримінальній віктимології. В процесі консультативної роботи на телефоні довіри були виявлені наступні типи жертв: винуваті; обвинувачі; ті жертви, що самі себе лякають, «супермени». Особистісний компонент індивідуальної віктимності - це здатність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена ступінь уразливості за рахунок особистісного компонента віктимності випливає з наявності відповідних віктимних нахилів, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда [14]. Віктимність характеризується й таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У цьому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна (або виборча) характеристики людини. Ці характеристики не висловлюють ступеня уразливості (підвищена, середня, знижена). Вони лише представляють максимально повний для даної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різних (від мінімальної до найвищої) ступенях. Деякі вчені виділяють два конститутивних типу віктимності: 1. особистісна (як об'єктивно існуюча у людини якість, що виражається в суб'єктивній здатності деяких індивідуумів ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для буденної свідомості можливість уникнути цього); 2. рольова (як об'єктивно існуюча в даних умовах життєдіяльності характеристика деяких соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх виконують, незалежно від своїх особистісних якостей, піддатися певного виду злочинних посягань лише в силу виконання такої ролі). Таким чином, віктимна поведінка як відхилення від норми безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв й поведінкові відхилення від норми індивідуальної і соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю та іншими аномаліями) та моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної та злочинної субкультури, віктимні внутріособистісні конфлікти) проявів [8]. Багато в чому виникнення внутрішньоособистісних конфліктів має віктимологічне значення тільки тоді, коли вони переростають в життєві кризи й ведуть до віктимних поведінкових реакцій. Так, при негативному розвитку подій нездатність людини впоратися з екстремальною ситуацією, досвід страху злочинця, власної слабкості й безпорадності може акумулюватися, ховаючись від свідомості і проявлятися в змінах реакцій, постійних стресах, емоційному ступорі, необґрунтованих, неадекватних діях при попаданні в подібну ситуацію. Уміння ж впоратися з ситуацією як самостійно, так й за допомогою суспільства, друзів та близьких, веде до зміцнення особистості, її морального вдосконалення[5]. Нереалізовані та недозволені внутрішньоособистісні конфлікти змінюють психічні і фізіологічні реакції організму, а також ведуть до розвитку віктимних комплексів: а) комплексу уявної жертви (боягузтво, панікерство, постійні підозри про загрозу безпеці з боку оточуючих); б) комплексу перетвореної жертви (своїм ниттям та страхами притягує біду). Таким чином, віктімнсть - схильність людини потрапляти в ситуації, пов'язані з небезпекою для його життя та здоров'я. Зокрема, це дії і вчинки людини, які провокують бажання на нього напасти. Класифікація різних варіантів віктимності призводить до розуміння наявності як загальної віктимності, що залежить від соціальних рольових та гендерних характеристик жертви, так і специфічної віктимності, що реалізується в установках, властивостях, атрибуціях особистості. В даний час стає ясно, що зрозуміти особистість неможлива поза ситуацією, в якій вона перебуває, оскільки між людиною і умовами його життя існує нерозривний зв'язок. У найбільш загальному вигляді під ситуацією розуміється природний сегмент соціального життя, який визначається залученими в нього людьми, місцем дії, сутністю діяльності та ін. Типова поведінка людей в певних ситуаціях є вираз їх внутрішньої сутності. Ситуація — одноактность та неповторність виникнення множини подій, збіг усіх життєвих обставин і положень, які відкриваються сприйняттю та діяльності людини. До поняття ситуації, крім психологів, зверталися філософи, теологи, юристи. Таким чином, інтерес до ситуаційних детермінанти поведінки не новий і не винятковий для соціальних наук. Ситуація може бути визначена на різних рівнях, від квикро - до макро. Віктимологична ситуація включає: – особистісно-формуючу виктимную ситуацію (систему факторів, умов, обставин, що мали вирішальний вплив на формування у потенційної жертви якостей підвищеної віктимності); – передкриминальну (життєву) ситуацію (систему обставин, що безпосередньо перед ували злочину, у взаємодії з особистими якостями суб'єкта віктимізації (потенційної жертви); у сукупності ці ситуації складають віктимогену ситуацію; – кримінально-виктимну ситуацію (ситуацію безпосередньо вчинення злочину і заподіяння шкоди); – посткриминальну віктимну ситуацію (поведінка жертви після злочину та обставини, що впливають на її стан). Зміст віктимологічної ситуації, таким чином, становить сукупність обставин формування особистості з підвищеними віктимними потенціями: конкретна передкриминальну (життєву) ситуація, злочин та обставини, що склалися після злочину, у яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність, що розглядаються як єдиний причинно пов'язаний процес. Підсумовуючи теоретичні концепції можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне самовідношення. Страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв. Роблячи вибір або приймаючи рішення, вони відчувають безліч почуттів. Висновки та перспективи подальшого дослідження. Враховуючи всі ці особливості постало питання необхідності проведення дослідження. Дослідження особливостей віктимності проводиться 2016 - 2017 навчальному році на базі Національного університету цивільного захисту України серед курсантів та студентів різних курсів та різних факультетів (загальна кількість 54). Для цього нами будуть використані наступні методики: методика дослідження схильності до віктимної поведінки Андронникова О.О., методика вимірювання рівня тривожності Тейлора, адаптація Т. А. Немчинова, опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л.А.Рабіновіча [3]. Соціально-педагогічний аспект профілактики віктимної поведінки включає широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного і сприятливого мікросоціального середовища. Слід приділяти більше уваги організації молодіжних клубів для проведення безпечного дозвілля, розвитку інтересів і комунікативних здібностей, формування морально-етичних принципів суспільно прийнятних формах і безпечних стереотипах поведінки в різних ситуаціях.

2017-01-01T00:00:00Z Скориніна- Погребна, Ольга Володимирівна Бутко Олена Олександрівна, Олена Олександрівна http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6043 2018-01-09T16:45:26Z 2017-01-01T00:00:00Z

Title: НAУКОВО – МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ АУТОАГРЕСІЇ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ Authors: Скориніна- Погребна, Ольга Володимирівна; Бутко Олена Олександрівна, Олена Олександрівна Abstract: В результаті аналізу наукової літератури визначено що аутоагресія – це активність, націлена свідомо чи несвідомо на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах. Аутоагресія проявляється в самозвинуваченні, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості аж до самогубства, саморуйнівній поведінці (пияцтві, алкоголізмі, наркоманії, виборі екстремальних видів спорту). В статті запропонована класифікація підходів до вивчення аутоагресії з метою систематизації наявної інформації щодо заявленої проблематики. Description: В результаті аналізу наукової літератури визначено що аутоагресія – це активність, націлена свідомо чи несвідомо на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах. Аутоагресія проявляється в самозвинуваченні, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості аж до самогубства, саморуйнівній поведінці (пияцтві, алкоголізмі, наркоманії, виборі екстремальних видів спорту). В статті запропонована класифікація підходів до вивчення аутоагресії з метою систематизації наявної інформації щодо заявленої проблематики.

2017-01-01T00:00:00Z