Професійна життєздатність як психологічний предиктор становлення й розвитку фахівця

Abstract

У статті розглядаються питання життєздатності курсантів-рятувальників на різних етапах їх професійної підготовки. Розкрито різні теоретичні підходи до вивчення цього феномена, виокремлено концепцію поняття «професійна життєздатність». Показано, що більшість наявних визначень життєздатності основується на моделі здоров’я, категорії самореалізації та ресурсному підході. Наголошено, що на сучасному етапі розвивається компонентний підхід до дослідження життєздатності, в основу якого покладено ідею виокремлення найважливіших властивостей і характеристик людини. Низка авторів у структурі життєздатності виокремлює шість взаємопов’язаних компонентів – самоефективність, наполегливість, копінги й адаптацію, внутрішній локус контролю, соціальні відносини, духовність і культуру. За даними інших дослідників, компонентний склад життєздатності визначається такими складниками, як здатність до осмисленості життя, здатність до саморегуляції, здатність до адаптації, здатність до саморозвитку. Показано, що в наукових дослідженнях останніх років посилюється інтерес науковців до вивчення такого феномена, як «професійна життєздатність» (professional resilience). У цьому аспекті метою дослідження є вивчення психологічних особливостей прояву життєздатності курсантів ДСНС України на різних рівнях професійного становлення. Для досягнення поставленої мети нами проведено емпіричне дослідження, у якому брали участь курсанти (152 особи), з яких сформовано дві групи. У ході дослідження використано методики: «Опитувальник життєздатності О.О. Рильської» та «Здібності до самоуправління» Н.М. Пейсахова. Отримані результати показали, що професійна життєздатність базується на активності особистості в професійному середовищі, її здатності до самоуправління, адаптації та саморегуляції, стійкій позитивній самооцінці й високій мотивації досягнень у професійній сфері