ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЙ ОПОДАТКУВАННЯ В УМОВАХ ЗМІН ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОПОРЦІЙ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Abstract

Зазначено, що кореляція різних за інтересами і потребами економікогосподарських галузей потребує певного збалансування, для чого застосовується такий інструмент, як оподаткування, яке до того ж може стимулювати подальший розвиток кожної з цих сфер. Іншими словами, фундаментом податкової системи є економічний потенціал платників податків, ступінь їх платоспроможності. Стрімко перетворюючись в один з найбільш значущих чинників економічного зростання, податки все помітніше набувають властивостей регулятивного компонента відтворення. Визначено, що найважливішу роль в цьому процесі слід відвести підприємливості, так як помітний ефект може бути досягнутий тільки за умови повноцінного симбіозу цих двох факторів. З цієї причини вагому роль на макроекономічному рівні в збільшенні обсягу інвестицій повинна зіграти реалізована державними структурами кредитно-фінансова, бюджетна та податкова стратегія. Метою нашої економічної політики повинно стати надання впливу на схильність до споживання за рахунок встановлення фіксованої норми відсотка, регулювання оподаткування, надання різних податкових преференцій та тощо. Основною ідеєю неокласичної теорії є домінування вільної конкуренції поряд зі стійкістю економіці-виробничих процесів. Базовою диференціацією між теоріями Кейнса і Маршалла є відмінність в підходах до методів державного регулювання. Зокрема, прихильники неокласичної теорії оподаткування вважають, що завдання зовнішніх коригувальних заходів зводиться до усунення чинників, що перешкоджають реалізації законів вільної конкуренції, а значить, втручання держави ні в якому разі не повинно обмежувати ринок, який підпорядковується природним правилам саморегулювання. Вони вважають, що досягнення необхідного економічного балансу в процесі здійснення ринкових відносин можливо без будь-якої сторонньої допомоги, на відміну від прихильників кейнсіанської концепції, які наполягали на нестійкості динамічної рівноваги і на те, що держава повинна бути безпосереднім учасником економічних процесів, здатним в разі необхідності втручатися в їх течею. З нашої точки зору, ключовий помилкою даної концепції є саме відмова державі в ролі ключового регулятора соціально-економічних процесів в країні. Тим часом, в сучасних умовах це означає, особливо для слабких національних економік, їх фактичне підпорядкування транснаціональним корпораціям.