Лютеранська конфесіоналізація в політиці саксонських правителів (1525–1580 рр.): – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія.

Abstract

Лютеранська конфесіоналізація в Саксонії є важливим компонентом політичної діяльності територіальних правителів. Конфесійні перетворення в епоху Реформації розпочалися в саксонському регіоні раніше за інші території Німеччини і мали помітну специфіку. У дисертації досліджується лютеранська конфесіоналізація як складник політики саксонських правителів у контексті формування земельної державності Саксонії епохи раннього Нового часу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні дисертаційної роботи здійснена розробка актуальної наукової проблеми, яка досі не була предметом окремого дослідження в історичній науці. По-новому визначено фундаментальне значення конфесіоналізації для дослідження історії раннього Нового часу, систематизовано теоретичні моделі конфесіоналізації, уточнено їх зміст. Наголошено, що вивчення історії конфесійної доби пов’язане з характеристикою подій пізньої Реформації в Німеччині (1525–1555 рр.), що є менш дослідженими в історичній науці порівняно з реформаційним рухом 1517–1525 рр. Вперше вказано, що вживані в історіографії для характеристики періоду 1525–1555 рр. поняття «князівська Реформація» та «громадська Реформація» є такими, що не повною мірою відображають усю глибину і складність зазначених подій, пов’язаних із стабілізацією соціального життя, закріпленням принципів Реформації у повсякденній практиці. Доведено, що саме в 1525–1555 рр. було закладено основи конфесійних перетворень, які пізніше, після укладання Аугсбурзького релігійного миру в 1555 р., здобули офіційне визнання у німецькому суспільстві. Тому конфесіоналізація постає важливим наслідком Реформації, закономірним продовженням реформаційного руху за нової історичної ситуації. Зазначено, що окремі проблеми конфесійної доби знайшли відображення у працях представників різних напрямів історичної науки ХІХ – першої половини ХХ ст. У класичній протестантській історіографії при висвітленні подій 1525–1555 рр. головну увагу було приділено політичній боротьбі німецьких князів проти імператорської влади. Марксистська історіографія, зосереджуючися на висвітленні соціальної боротьби в німецькому суспільстві, розглядала пізню Реформацію та подальші конфесійні зміни як такі, що на тривалий час закріпили всевладдя німецьких територіальних правителів. Наголошено, що запровадженню поняття «конфесіоналізація» до сучасного історіографічного дискурсу передувало використання терміну «утворення конфесій», уперше застосованого Е. В. Цеєденом на рубежі 50–60 х рр. ХХ ст. Зміст зазначеного поняття у працях Е. В. Цеєдена охоплював зміни в духовному житті й організаційному розвитку церкви, що за доби раннього Нового часу після розколу християнства на різні, взаємно ворожі віросповідання призвели до утворення напівстабільного церковного устрою. Підкреслено, що поглиблення змісту поняття «конфесіоналізація» пов’язане з дослідженнями «соціальної історії», які набули поширення в історичній науці із 70-х рр. ХХ ст. Надалі зазначене поняття також було використане представниками «нової культурної історії» і «соціально-політичної історії», що дало змогу визначити політичний і соціокультурний складники конфесіоналізації. У працях Х. Шиллінга, В. Райнхарда та їх послідовників розкрито глибину й багатогранність процесів конфесійних перетворень, сутність яких характеризується через зіставлення ідейних принципів лютеранства, реформатства, католицизму. Вказано, що в сучасній історіографії конфесіоналізація розглядається як феномен, притаманний усім німецьким територіям XVI ст. Їх суспільно-політичний, релігійно-церковний, соціокультурний розвиток великою мірою визначався впровадженням нових конфесійних принципів у повсякденне життя. Провідну роль у конфесіоналізації відігравала територіальна світська влада, для якої конфесійна політика поставала одним із пріоритетних напрямів діяльності. Зазначені підходи до конфесіоналізації розвинено у працях Ю. О. Голубкіна, В. О. Дятлова, П. М. Котлярова, А. Ю. Прокоп’єва, Ю. Є. Івоніна. Уперше наголошено, що визначення причин, сутності, головних етапів лютеранської конфесіоналізації в німецькому суспільстві пов’язане з необхідністю диференціювати їх з урахуванням специфіки розвитку різноманітних територій, що утворювали складний політичний ландшафт Священної Римської імперії. У межах дослідження основну увагу приділено саксонському регіону як центру виникнення й поширення реформаційного руху, продовженням якого постала лютеранська конфесіоналізація. Уперше визначено, що період лютеранської конфесіоналізації в Саксонії охоплює 1525–1580 рр. Перша дата позначає початок об’єднання політичних сил за конфесійною ознакою, що було пов’язано із завершенням Селянської війни і подальшим загостренням протистояння між прибічниками та противниками вчення Лютера. Друга дата вказує час завершення активної ідейної боротьби в середовищі лютеран, яке позначило ухвалення «Книги згоди» і її визнання більшістю євангелічних територій Німеччини. Уперше проаналізовано лютеранську конфесіоналізацію в Саксонії як ключовий атрибут складного і тривалого процесу становлення земельної держави за доби раннього Нового часу. Наголошено, що зміст лютеранської конфесіоналізації в Саксонії визначався комплексним характером перетворень у німецькому суспільстві конфесійної доби. У дослідженні лютеранська конфесіоналізація проаналізована у трьох основних аспектах: суспільно-політичних трансформацій, реформування релігійної сфери і церковної організації, змін у соціокультурній сфері, насамперед – у галузі освіти. Наголошено, що ще до Реформації, на рубежі XV–XVI ст., саксонські правителі розпочали діяльність зі створення структур державного управління, які б забезпечували їм всеосяжний контроль різних сфер суспільного життя. Із початком реформаційного руху і його розгортанням зазначені процеси територіалізації набули ідейного обґрунтування. Доведено, що важливе значення для утвердження Саксонії як центру лютеранської конфесіоналізації в німецьких землях мала політика саксонських правителів, спрямована на створення об’єднання прибічників євангелізму. У 1526 р. унаслідок їх активності було укладено першу коаліцію євангелічних князів – Гота-Торгауський союз, що сприяло зміцненню ідейної єдності прибічників лютеранства на Першому та Другому Шпеєрському рейхстагах. Вказано, що з початку 30-х рр. XVI ст. на подальше розгортання лютеранської конфесіоналізації у Саксонії та в інших територіях Німеччини вплинула діяльність Шмалькальденського союзу. Cаксонські курфюрсти відіграли провідну роль у створенні зазначеної організації і розповсюдженні її активності на інші регіони. У 30–40 х рр. XVI ст. Шмалькальденський союз сприяв поширенню реформаційного руху в нижньосаксонському регіоні, у Померанії. Його діяльність позитивно вплинула на розгортання конфесіоналізації в герцогстві Саксонському, правителі якого після смерті герцога Георга відкрито висловили свою підтримку євангелічному віровченню. По-новому проаналізовано суперечливі процеси лютеранської конфесіоналізації в Саксонії, пов’язані зі збереженням територіального поділу земель регіону між представниками двох ліній династії Веттінів. За такої ситуації закономірним постало обопільне прагнення правителів курфюршества Саксонського та герцогства Саксонського до посилення власних політичних позицій за рахунок іншої династичної лінії. Якщо представники ернестинської лінії використали для зростання свого політичного впливу насамперед ресурси Шмалькальденского союзу, то представники альбертинскої лінії в особі герцога Моріца сперлися на підтримку імператорської влади. Альянс з імператором-католиком засвідчив переважання політичних інтересів саксонського герцога-протестанта над дотриманням власної релігійної ідентичності. Доведено, що результати Шмалькальденскої війни 1546–1547 рр. призвели до якісних змін суспільно-політичної ситуації в саксонських землях. Перехід курфюршества Саксонського під владу представника альбертинської лінії позначив новий етап формування земельної держави. Внутрішня та зовнішня політика Моріца Саксонського засвідчила його вихід на головні позиції серед німецьких територіальних правителів конфесійної доби. Розважливість курфюрста у врегулюванні релігійних проблем у власних володіннях, його активні переговори з іншими територіальними князями та іноземними монархами сприяли утвердженню Саксонії серед провідних німецьких держав раннього Нового часу. Доведено, що кульмінаційним пунктом на цьому шляху стала участь Моріца у «Князівській війні» та укладанні Пассауської мирної угоди 1552 р. Його ініціатива безпосередньо вплинула на успішні результати воєнних дій для князівського угруповання і подальше врегулювання конфлікту, яке заклало основи мирного врегулювання політичної ситуації як у Саксонії, так і загалом у Священній Римській імперії. Указано, що загальний політичний курс курфюрщества Саксонського, визначений Моріцем, після загибелі останнього було продовжено його наступником – саксонським курфюрстом Августом. Водночас політика Августа Саксонського була позначена деякими новими рисами, що було пов’язано з умовами Аугсбурзького релігійного миру 1555 р. Зазначена подія відкрила нові можливості ведення конфесійної політики з урахуванням принципів загального миру і релігійної толерантності, що у другій половині XVI ст. було обґрунтовано деякими політиками Священної Римської імперії (Лазарус фон Швенді). Підкреслено, що Август дотримувався мирних засобів ведення політичної діяльності, постаючи гарантом рівноваги у відносинах між німецькими територіальними державами конфесійної доби. Вказано, що до основних напрямів діяльності Августа належала його конфесійна політика. Здійснюваний саксонським курфюрстом курс лютеранської конфесіоналізації мав сприяти посиленню його позицій як єдиновладного правителя земельної держави. Зазначено, що Август Саксонський не прагнув виявляти толерантне ставлення до ідейного розколу всередині лютеранського угруповання, що тривав з другої половини 40-х рр. до середини 70-х рр. XVI ст. Авторитарний курс Августа на вирішення релігійно-церковних проблем найбільш яскраво виявив себе у розгромі філіпістського угруповання у 1574 р. Визначено, що рішучість дій саксонського курфюрста визначалася його прагненням запобігти можливому послабленню позицій територіальної світської влади. Август посилив свій вплив на різні соціальні групи, представники яких інтегрувалися до структур земельної держави. Розкрито взаємозв’язок між формуванням лютеранської конфесії в ідейному й організаційному плані і політикою земельної держави на прикладі Саксонії. Підкреслено, що система теологічних принципів й організаційних засад функціонування євангелічної церкви як важливих компонентів лютеранської конфесіоналізації в курфюршестві Саксонському формувалася протягом тривалого часу. Уже в середині 20-х рр. XVI ст. було розпочато реалізацію принципів лютеранського вчення у повсякденному житті саксонського суспільства. Саме це стало початком лютеранської конфесіоналізації в релігійно-церковному аспекті. Проаналізовано особливості втілення теоретичних принципів конфесійного будівництва у практичній діяльності церковної організації Саксонії. Вони були пов’язані із поступовим входженням євангелічної церкви до числа ключових структур земельної держави. Контроль територіальної влади над діяльністю євангелічних священнослужителів було забезпечено за допомогою проведення візитацій. Їх здійснення в окремих парафіях курфюршества Саксонського у 1526 р. стало початком перевірок повсякденного функціонування євангелічної церковної організації. Доведено, що у Саксонії оформилася загальна схема проведення візитацій, яка зберігалася протягом усієї конфесійної доби і стала моделлю для здійснення аналогічних перевірок в інших євангелічних територіях Німеччини. Зазначена схема охоплювала ключові питання, що мали з’ясувати візитатори. Їх зміст стосувався зовнішніх умов діяльності священнослужителів, їх матеріального забезпечення, фахової підготовки священиків до виконання своїх обов’язків, ідейних переконань, які мали гарантувати вірність принципам лютеранства. Проаналізовано такий важливий засіб формування лютеранської конфесії, як євангелічні статути. Названі документи визначили принципи регулювання відносин між світською владою і церковною організацією, регламентуючи головні догматичні положення, культові питання, позначаючи шляхи вирішення головних проблем організації й повсякденного життя лютеранської церковної общини. Віттенберзькі реформатори створювали зразки регламентації нового церковного устрою для різних територій Німеччини. Особливу роль у їх поширенні в Німеччині та за її межами відіграв віттенберзький пастор Йоганн Бугенхаген. Визначено, що підготовлені ним у 30–40-х рр. XVI ст. євангелічні статути для німецьких міст і територій, а також євангелічний статут королівства Данії спиралися на зразки реформування церкви, раніше затверджені саксонськими статутами. Розкрито значення віросповідних книг, які заклали фундамент лютеранської конфесіоналізації в Саксонії, а надалі – в інших територіях Німеччини. Починаючи з написання «Катехізисів» Лютера й укладання «Аугсбурзького віросповідання», Саксонія стала центром впровадження принципів нового віровчення в повсякденне життя. Територіальна церковна організація у 30–40-х рр. XVI ст. розбудовувалася на засадах нового віросповідання, що знаходило вияв в утвердженні євангелічного богослужіння, системі доброчинності. Разом із тим, із розвитком лютеранської конфесії зростали й внутрішні суперечності між прибічниками євангелізму, що знайшло вияв в оформленні гнезіолютеранської та філіпістської течій. Доведено, що протистояння між гнезіолютеранами та філіпістами мало насамперед внутрішні причини, пов’язані із недостаньою визначеністю низки теологічних питань у лютеранському віровченні. Водночас існували й зовнішні обставини, які загострювали зазначене протистояння. Найбільш яскраво серед них виявило себе ухвалення Аугсбурзького інтерима в 1548 р., різниця в оцінках якого – від вимушеного визнання (Меланхтон, Бугенхаген) до рішучого несприйняття (Флацій, фон Амсдорф) – внесла розкол серед реформаторів. Зі скасуванням чинності положень Аугсбурзького інтерима в 1552 р. протистояння в середовищі лютеран не зникло, зберігаючись до другої половини 70-х рр. XVI ст. Доведено, що подолання ідейного конфлікту між гнезіолютеранами та філіпістами стало можливим завдяки формуванню серед лютеран поміркованої течії, утвореної представниками «другого покоління» реформаторів. Результатом їх спільних зусиль стало прийняття «Формули згоди», шо разом з іншими віросповідними книгами євангелізму склала «Книгу згоди» 1580 р. Її затвердження стало важливим наслідком лютеранської конфесіоналізації, засвідчивши оформлення ортодоксії в догматичному аспекті. Наголошено, що розроблення «Книги згоди» у Саксонії було тісно пов’язане з підготовкою євангелічного статуту 1580 р. Зазначений документ, підготовлений Якобом Андреа, став своєрідним підсумком лютеранської конфесіоналізації в саксонському регіоні, офіційно закріпивши принципи євангелізму в повсякденному житті. Саксонський статут 1580 р. встановлював головні вимоги до євангелічних священнослужителів, регламентував проведення наглядових заходів, норми сімейних відносин, принципи діяльності консисторії. Їх вирішення підпорядковувалося волі саксонського курфюрста. Проаналізовано вплив лютеранської конфесіоналізації на соціальний розвиток Саксонії. Після завершення Селянської війни почали виявляти себе заклики до «порядку» як невід’ємного складника «загального добра». Це заклало основу процесів соціального дисциплінування, які великою мірою визначили зміст лютеранської конфесіоналізації в аспекті її соціокультурного впливу. Зокрема, засобом такого дисциплінування стали поліцейські статути, що протягом конфесійної доби запроваджувалися в дію в ряді саксонських міст. Вони мали забезпечити контроль суспільного порядку, лояльність місцевого населення до євангелічної церкви і світської влади. Доведено, що ключовим чинником лютеранської конфесіоналізації в соціокультурному аспекті постала шкільна та університетська освіта. У Саксонії від початку Реформації було розгорнуто масштабні перетворення в навчальних закладах, що визначалися прагненням реформаторів знайти підтримку серед молодого покоління. Зазначені перетворення, що синтезували досягнення гуманістичної навчальної програми з ідейними засадами євангелічного віровчення, заклали основу нової системи освіти, що охопила різні рівні навчальних закладів – від початкових до вищих. Подібні наслідки стали можливими завдяки підтримці саксонських правителів. Доведено, що заходи територіальної влади Саксонії щодо реформування освіти за доби лютеранської конфесіоналізації постали одним із ключових напрямів розбудови земельної держави. Політика саксонських правителів забезпечувала реалізацію намірів реформаторів, водночас спрямовуючи перетворення в освіті в річище забезпечення власних інтересів. Створення «князівських» шкіл у Мейсені, Пфорті та Мерзебурзі у 1543 р. постало одним із перших кроків реалізації такої освітньої політики саксонської влади. Їх випускники мали насамперед діяти в інтересах земельної держави. Визначено, що за часів конфесіоналізації посилилися зв’язки між саксонськими школами й університетами Віттенберга та Лейпцига, які мали завершити підготовку фахівців, необхідних для реалізації державної політики територіальної світської влади. Саме на це була орієнтована програма навчання у школах та університетах Саксонії. Зокрема, теологічні факультети стали важливими ідейними центрами поширення лютеранського віровчення. Доведено, що головні досягнення лютеранської конфесіоналізації у сфері освіти було оформлено євангелічним Саксонським статутом 1580 р. Ним було закріплено контроль світської влади над змістом навчання, обранням керівництва вищих шкіл, забезпечено матеріальну підтримку здібної студентської молоді через надання стипендій, підкреслено неприпустимість ідейних відхилень навчальної програми від принципів євангелічного віровчення. Освіта постала одним із пріоритетів розвитку земельної держави.