Саморегуляція психічних станів як компонент долаючої поведінки рятувальників

Abstract

Саморегуляція забезпечує функціонування людини, успішність взаємодії зі світом, оточуючими, сприяє реалізації поставлених цілей у будь-якій сфері життєдіяльності та підтримці оптимального психічного стану. Способи подолання є засобами саморегуляції. Ресурси, що актуалізуються у стилях і стратегіях подолання, є динамічною єдністю когнітивних та особистісних можливостей людини під час вибору спрямованості та способів дій. Екстремальний характер професійної діяльності рятувальників обумовлює високий рівень професійного стресу, який призводить до зниження ефективності професійної діяльності в повсякденних та екстремальних ситуаціях і визначає необхідність оцінки та формування адаптивних типів долаючої поведінки. Дослідження особливостей саморегуляції психічних станів у рятувальників засвідчило, що найбільш розвиненими стилями саморегуляції є моделювання, самостійність, планування, а найменш розвиненими – програмування та оцінка результатів. Загальний рівень розвитку саморегуляції визначено як середній. Досліджувані особи володіли необхідними навичками саморегуляції, але останні можуть слабшати або втрачатись у разі надмірних навантажень, погіршення самопочуття, різкої зміни ситуації тощо. Емпіричним шляхом визначено структурні компоненти копінг-поведінки рятувальників. У досліджуваних осіб більш виражені позитивні копінг-стратегії: самоконтроль, пошук соціальної підтримки, взяття відповідальності, планування вирішення проблеми, позитивна переоцінка. Під час кореляційного аналізу виявлено статистично значущі взаємозв'язки між стилями саморегуляції і копінг-стратегіями. Розвинені стилі саморегуляції корелюють із продуктивними копінг-стратегіями: самоконтролем, пошуком соціальної підтримки, прийняттям відповідальності, плануванням вирішення проблеми. Дослідження взаємозв'язку між вольовою саморегуляцією і копінг-стратегіями виявило її наявність як за продуктивними, так і за непродуктивними копінг-стратегіями. Результати емпіричного дослідження показали необхідність розробки психокорекційної програми, спрямованої на вироблення навичок і вмінь самостійного контролю, регулювання психофізіологічного стану, навчання способам підвищення стресової стійкості й швидкого зняття напруги, сприяння особистісному зростанню й розвитку самосвідомості рятувальників у разі подолання емоційних, поведінкових і комунікативних проблем.