ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ

Abstract

Статтю присвячено дослідженню та обґрунтуванню особливостей становлення транспортної галузі як об’єкта державно-управлінської діяльності. Акцентовано увагу на тому, що в період активного впровадження державно-управлінських реформ для транспорту, держава має виступати активним учасником реалізації стратегічних змін, забезпечуючи значну підтримку галузі в процесах трансформації її системи функціонування. Ґрунтуючись на аналізі закордонних моделей державного регулювання діяльності транспорту в цілому, а також недоліків у програмних документах щодо реформування транспорту в Україні, потрібно вибудовувати власну модель державного регулювання. Особливістю такої моделі має бути те, що вона має враховувати пріоритетні напрями розвитку галузі та в комплексі розкривати інструменти формування стратегічних переваг окремих видів транспорту за такими складниками розвитку, як інноваційно-виробничий, інвестиційний, соціальний, енергетичний, екологічний та міжнародний. Зроблено висновок, що транспортна інфраструктура є сферою відповідальності держави та держава зацікавлена у її розвитку, відповідальність за розвиток інфраструктури транспорту в країні, пов'язану з високими витратами, які традиційно несуть органи державного управління. У найближчій середньостроковій перспективі пріоритетними позначені проекти з будівництва нових та реконструкції вже існуючих об'єктів транспортної інфраструктури, обсяги фінансування яких виходять за межі можливостей міських бюджетів, а також видозмінення існуючого механізму державного управління. Констатовано, що криза реформування та відсутність ефективних зрушень у системі функціонування транспорту знаходиться в неефективності загальнодержавної політики регулювання галузі. Останнє виявляється у тому, що обрана державою стратегія розвитку галузі та парадигма, яка знаходиться в її основі, не відповідають загальносвітовим закономірностям розвитку.