Проблема операціоналізації психологічного благополуччя особистості

Abstract

В роботі зауважується, що переживання благополуччя особистістю широко визнається дослідниками в якості одного з ключових, якщо не головного результативного показника в поведінкових науках, а наукове товариство так і не змогло дійти до консенсусу як його вимірювати. Така ситуація призводить до суперечливих результатів та ускладнює порівняння результатів різних досліджень. Операціоналізація психологічного благополуччя має значну практичну цінність для всієї галузі психології, оскільки дослідження показали, що різноманітні індикатори благополуччя по-різному реагують на зовнішні фактори та психологічні втручання. Історично дебати стосуються відмінностей між гедонічними та евдемонічними підходами. Ця дискусія має як наукові так і морально-етичні аспекти. Згідно першого підходу існує консенсус та стверджується, що благополучна особа задоволена життям, має високий рівень позитивних емоцій та низький негативних. На відміну від існуючих моделей евдемонічного благополуччя, що пропонують різну кількість її складових компонентів, які фактично нічим не обмежені та допускають практично будь-яку операціоналізацію. В статті показано, що незважаючи на традиційну теоретичну відмінність між цими підходами, багато сучасних емпіричних досліджень переконливо демонструють, що їх показники вимірюють одну й ту саму психологічну конструкцію, незалежно від того, як ми її називаємо. Дослідження показують, що вони тісно пов’язані та переживаються особистістю одночасно, але при цьому люди можуть їх диференціювати. Формулюється загальний висновок, що показники гедонічного і евдемонічного благополуччя характеризують загальний єдиний фактор вищого порядку, який має різноманітні групи проявів більш нижчого рівня. Як альтернативу пропонується дослідникам розглянути евдемонічне благополуччя як причину гедонічного. Згідно такого підходу лише суб'єктивне благополуччя є власне «благополуччям», а змінні, які входять у різні визначення евдемонії коректніше вважати його предикторами. Це положення знаходить свій подальший розвиток у моделі евдемонічної активності К. Шелдона.