Суб’єктивне благополуччя як ключовий показник позитивного функціонування особистості

Abstract

У статті зауважено, що із появою нового наукового напряму, що отримав назву «Позитивна психологія», виникла потреба в простих, надійних, універсальних результативних показниках позитивного психологічного функціонування особистості. Проте дана необхідність не вирішена і до цього часу, дискусії тільки посилюються, у науковців відсутня згода за цим фундаментальним питанням. В роботі пропонується із всього різноманіття конструктів позитивної психології розглядати «суб’єктивне благополуччя» в межах гедонічного підходу до дослідження благополуччя як найбільш доречний показник позитивного функціонування особистості. Серед аргументів даної позиції вказується, що суб’єктивне благополуччя є хорошим індикатором загального стану особистості; він психометрично є відносно простим та унітарним конструктом; виступає неупередженим показником функціонування особистості, яке в цілому не залежить від індивідуального «психосоціального досвіду»; за його показником можна відрізняти евдемонічні від неевдемонічних способи життя та він може бути критерієм для порівняння та оцінки евдемонічних теорій благополуччя. Окремо розглянуто питання, чому ж тоді дослідники окрім або замість суб’єктивного благополуччя часто застосовують у своїх роботах додаткові показники або концепції благополуччя. Також в контексті даної проблеми зауважено, що незважаючи на всі доводи це не означає, що суб’єктивне благополуччя єдино «вірний» показник позитивного психологічного функціонування особистості, або що це найвища чеснота чи істинна мета всіх прагнень особистості. Суб’єктивне благополуччя – це зручний показник, який, здається, є результатом «правильної активності». Також це не означає, що люди напряму повинні прагнути до суб’єктивного благополуччя, такий підхід означав би переплутати симптом з причиною, суперечив би рекомендації Арістотеля прагнути до доброчесності, а не до щастя, та швидше за все, і не дав би позитивного результату.