ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО-СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Abstract

Констатовано, що у системі державного управління, як і в системі менеджменту організацій, прийнято виділяти стратегічний та тактичний рівні. У цьому аспекті, саме стратегічний рівень є, на думку переважної більшості вчених та урядовців, визначальним, адже саме він задає рамки та спрямованість дій на рівні тактичного аспекту. І якщо тактичні помилки досить легко усунути, то помилки стратегічні можуть мати фатальні наслідки, а більш інституційні утворення – держави чи регіони, можуть опинитися у величезній кризі, вихід із якої може вимагати надзвичайно великих ресурсів. Зроблено висновок, що політика національної безпеки має бути спрямована на забезпечення геополітичних інтересів, незалежності, політичної стабільності, прогресивного соціально-економічного розвитку. При цьому у сфері внутрішньої політики головною передумовою досягнення захищеності національних інтересів має бути об’єднання нації для вирішення духовних, культурних та матеріальних завдань на ґрунті загальної стабільності та згоди в державі, ненасильницького вирішення внутрішніх суспільних конфліктів, а у зовнішній – планування та здійснення зовнішньополітичних акцій під кутом зору забезпечення національних інтересів В цілому ж при розробці та реалізації політики державного управління національною безпекою головна увага має бути зосереджена на стратегічному плануванні, яке має характеризуватись жорстким прагматизмом та точним розрахунком у напрямі реалізації національних інтересів, насамперед тих, що визначають пріоритети державного будівництва. Аргументовано показано, що наукове обґрунтування та супровід зазначеної політики має бути у центрі постійної уваги вітчизняних учених, адже проблема забезпечення національної безпеки є багато плановою та комплексною, у рішеннях, що приймаються в даному напрямку, слід враховувати: наслідки їх реалізації як сьогодні, так і в майбутньому; взаємодію із вже ухваленими рішеннями, так і з тими, які мають бути ухвалені найближчим часом; готовність суспільства до сприйняття та підтримки рішень, що приймаються і, безумовно, можливості їх реального ресурсного забезпечення