Безбар’єрність як вектор розвитку системи публічного управління у сфері забезпечення рівних прав громадян

Abstract

Досліджено науково-теоретичні питання забезпечення безбар’єрності як вектору розвитку системи публічного управління загалом і державної ідеології зокрема. Аргументовано, що остання має передбачати механізми забезпечення рівних прав громадян і їхнього безперешкодного доступу до об’єктів фізичного оточення. З цієї позиції проаналізовано Розділ ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України та підкреслено, що вона заклала базис для забезпечення безбар’єрності. Крім того, досліджено підзаконні акти, спрямовані на деталізацію декларативних конституційних норм, зокрема, Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні. Виявлено, що в межах цієї стратегії та в науково-теоретичних публікаціях соціально-правового блоку запропоновано виокремлювати такі види безбар’єрності, як соціальна, економічна, освітня, цифрова, інформаційна, фізична, екологічна, громадська (суспільна) тощо. Відзначено, що прийняттю цієї стратегії передувало прийняття низки інших підзаконних актів, а на її виконання розроблено та впроваджуються методичні рекомендації, необхідні державним службовцям та посадовим особам органів місцевого самоврядування під час реалізації ними заходів із забезпечення безбар’єрності до всіх сфер державної політики. Установлено, що в Україні ще тільки напрацьовується позитивна управлінська практика щодо забезпечення безбар’єрності та рівності прав громадян, а саме: 1) у 2021 році прийнято Національну стратегію із створення безбар’єрного простору в Україні; 2) у 2021 році вітчизняним урядом створено міжвідомчу робочу групу з питань реалізації цієї стратегії, яку (групу) очолює Міністр розвитку громад та територій; 3) у 2022 році фахівцями Міністерства розвитку громад та територій проведено обстеження об’єктів територіальних громад (обстежувалися 5 типів об’єктів). З’ясовано, що через повномасштабну війну проти України, з одного боку, актуалізувалися питання забезпечення безбар’єрності та захисту прав громадян, а з другого боку, ускладнилися засоби діагностики рівня її забезпеченості на місцях. З урахуванням таких обставин до моніторингу рівня безбар’єрності долучилися всі громади тільки в Чернігівській, Хмельницькій, Тернопільській, Кіровоградській, Київській та Житомирській областях і в м. Києві. Обґрунтовано, що з метою повсюдного впровадження безбар’єрності на вітчизняних теренах доречно враховувати відповідний позитивний закордонний досвід. Акцетовано, що найбільш дієві управлінські практики щодо гарантування безбар’єрності напрацьовані в країнах, що впроваджують соціально орієнтовану державну політику, тобто в Скандинавських країнах і Німеччині. Наполягається на важливості проведення подальших наукових досліджень у сфері забезпечення безбар’єрності як загально державної ідеології України, а також упровадження на її теренах філософії суспільства без обмежень, що є основою правової держави, верховенства права та сталого розвитку територіальних громад.