Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24300| Назва: | МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ |
| Інші назви: | MECHANISMS OF STATE REGULATION OF INFORMATION POLICY IN CONDITIONS OF HYBRID THREATS AS A KEY ELEMENT OF STATE SOVEREIGNTY |
| Автори: | Хмиров, Ігор Михайлович |
| Ключові слова: | управління, гібридні загрози, протидія та превенція, інформаційна війна, гібридна війна, протидія загрозам, превенція загрозам, гібридні загрози в управлінні |
| Дата публікації: | 2024 |
| Видавництво: | Національний університет цивільного захисту України |
| Бібліографічний опис: | ВІСНИК НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ Серія "Державне управління" Збірник наукових праць |
| Серія/номер: | Випуск 2 (21);DOI 10.52363/2414-5866-2024-2-17 (стор. 150-156) |
| Короткий огляд (реферат): | У сучасному світі, де інформаційні технології займають все більш вагому роль у різних сферах життя, державне регулювання інформаційної політики стає дедалі більш актуальним завданням для країн. У зв'язку з поширенням гібридних загроз, таких як дезінформація, кібератаки, та інші, виникає потреба в удосконаленні механізмів державного регулювання інформаційної політики. Крім того, удосконалення механізмів державного регулювання інформаційної політики може мати велике значення для забезпечення національної безпеки та боротьби з гібридними загрозами. Дієві механізми регулювання можуть допомогти запобігти кібератакам, ботнетам, дезінформації та іншим загрозам, що можуть вплинути на стабільність та безпеку країни. Таким чином, наукові дослідження у даній сфері вважаються надзвичайно актуальними, оскільки їх результати можуть визначити ефективність та успішність регулювання інформаційної політики в умовах гібридних загроз. |
| Опис: | Стрімка віртуалізація процесу політичної комунікації, розширення кола її ключових акторів породжують новітні механізми інтеракції суспільства та влади. При цьому традиційні політичні комунікативні практики, набуваючи нових рис, змінюють свій інформаційно-комунікативний характер, чим ініціюють зміну більшості усталених соціально-політичних феноменів. У ранг таких попадає найважливіший соціально-політичний інститут – держава. Сучасна держава, залишаючись ключовим актором політики, зазнає ряду сутнісних змін і стикається з серйозними викликами. Наростання процесів геополітичної турбулентності, посилення конкуренції за глобальне домінування трансформують як сам світопорядок, принципи та форми політичного управління, так і традиційні методи контролю над інформаційним простором, що несе потенційну загрозу територіальній цілісності сучасної держави, здійсненню нею незалежної внутрішньої та зовнішньої політики, реалізації суверенітету [1]. На сьогоднішній момент ця проблема зачіпає більшість держав, у тому числі й Україну, цей тип протиборства, слід кваліфікувати як сукупність дій, сфокусованих на руйнуванні основних геополітичних просторів (географічний, економічний, інформаційно-ідеологічний та інформаційно-кібернетичний) суспільства-суперника. Тому з метою збереження незалежності держави, превенції дезінтеграції політичної системи та можливості примусової зміни політичного режиму, а також трансформації політичної картини світу відповідно до уявлень зацікавлених акторів, принциповим питанням стає можливість здійснення інформаційної функції держави та її інформаційної політики [2]. Звертаючись до історичної ретроспективи, слід зазначити, що ідея суверенітету отримала початок у рамках французької політико-правової думки і пізніше була запозичена як основа для втілення реальних політичних порядків. Появу цієї ідеї можна вважати своєрідною відповіддю з боку держави на гіпертрофовану активність церкви у сфері політики. Згодом інститут суверенітету набув офіційного (міжнародно-правового) статусу, заклавши фундамент Вестфальської системи міжнародних відносин, тобто отримав своє формальне закріплення і перестав бути лише теоретико-філософською ідеєю. Конструювання Вестфальської моделі міжнародних відносин при укладанні договорів в Оснабрюку та Мюнстері в 1648 р. ініціювало «нову» інтерпретацію суверенітету, що включає принципи світського суверенітету та рівновагу сил. Слід зазначити, що компоненти цієї моделі накопичувалися століттями аж до врегулювання цього питання та згодом на тривалий період закріпили відповідний статус-кво. Згідно з цим трактуванням, постулювалися верховенство, незалежність, самостійність держави на всій її території, проголошувався принцип невтручання у внутрішні справи держав [3]. Однак сучасність внесла свої корективи, і з другої половини XX ст. перегляду піддається сам зміст поняття «суверенітет», а концепція суверенітету набуває нового розуміння. Формується безліч трактувань у діапазоні від заперечення факту його розмивання до визнання, що настала ера «кінця суверенітету» [4]. Більшість із них, спираючись на класичні теоретичні передумови, апелюють до політичної традиції XVIII–XIX ст., асоціюють себе з парадигмами неореалізму та неолібералізму та відводять інституту держави провідну роль у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, а також у міжнародних відносинах загалом. Суверенітет у цьому контексті залишається сутнісним атрибутом державного політичного інституту. Діаметрально протилежного підходу щодо інтерпретації проблеми суверенітету дотримуються представники постпозитивістської парадигми, що виходить із твердження про втрату національною державою своїх ключових атрибутів в епоху глобалізації, а також посилення ролі у світовій політиці нетрадиційних акторів (неурядових інституцій, мереж). Глобалізація, ініціюючи універсалізацію світу та уніфікацію сучасних спільнот, змінює реальність. Глобальні фінансові, медійні та інші потоки розчиняють національні кордони, трансформуючи саму сутність та функції держави. Так, на думку військового історика і теоретика, професора Єрусалимського університету Мартіна ван Кревельда, у сучасному світі корпорації можуть перевершувати багатством багато держав, а приватні військові компанії (не армії) – надавати вирішальну роль у результаті міжнародних збройних конфліктів, тому сьогодні зовсім незрозуміла роль держави. Тобто десуверенізація та поступове зникнення інституту держави змушує останнє передавати свої функції управління наднаціональним структурам (транснаціональним, міжурядовим та неурядовим), що сприяє зміцненню влади міжнародної спільноти на шкоду державному суверенітету [5]. |
| URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/24300 |
| ISSN: | 2414-5866 (Online) |
| Розташовується у зібраннях: | Вісник НУЦЗ України. Серія: Державне управління Випуск 2(21)2024 |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| Zbіrnik NUCZU_2024_2_21.pdf | 4,97 MB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.