| dc.description | Актуальність теми дослідження. Підвищення доступності й ефективності освіти є одним із найважливіших стратегічних ресурсів соціально-економічного розвитку України в XXI ст. Однією з провідних тенденцій сучасного громадського розвитку є перманентний процес удосконалення й реформування національних систем освіти, пов'язаний не стільки з недостатньою ефективністю освіти з точки зору її економічної віддачі, скільки з неефективністю сучасної освіти перед глобальними змінами. Тільки перетворюючи форми і способи організації освіти і її змісту, створюючи принципово нове технологічне забезпечення освітнього процесу, системи освіти можуть відповісти на виклик часу і стати дійсним ресурсом розвитку.
Реформа системи освіти, інтеграція нашої держави в єдиний європейський освітній простір актуалізує проблему реалізації конституційних гарантій права громадян на здобуття освіти. Громадська стабільність, економічне зростання, інвестиційна привабливість і обороноздатність в країні немислимі без передової й достовірної системи освіти, що фінансується у пріоритетному порядку й розвивається темпами, що випереджають інші сфери життєдіяльності. Традиційна освіта сьогодні в тому або іншому ступені переживає кризу в усіх країнах світу. Причинами цього є її недоступність, консерватизм, інерційність, локальність, обмеженість. Класична модель стає перешкодою задля подальшого розвитку освіти. Сучасній людині недостатньо наявних знань, їх треба безперервно поповнювати, тому необхідно навчитись орієнтуватися в умовах насиченого інформаційно-освітнього середовища. У Національній доктрині розвитку освіти стверджується, що система освіти повинна забезпечити безперервність упродовж усього життя людини через розвиток дистанційного навчання, створення програм, що реалізовують інформаційні технології (далі – ІТ) в освіті.
Перспективним напрямом розвитку освіти, її доступності, особистісної орієнтації є використання дистанційних технологій. Розвиток світового ринку дистанційного навчання значною мірою визначає становлення безперервної освіти і триває досить активно, чому сприяє, з одного боку, підвищення попиту на освітні послуги, а з іншого – розвій ІТ, зростання інтернет-авдиторії. Державне управління розвитком дистанційного навчання в системі української освіти отримало потужний імпульс завдяки вкладенням у технологічну інфраструктуру комп'ютерних засобів навчання, появі потужних телекомунікаційних каналів, і в першу чергу в регіонах, на які від початку було розраховано цю форму навчання.
Проте стрімкий розвиток комп'ютерних ІТ, економічне зростання, реалізація нових освітніх державних програм, необхідність вирішення безлічі нових освітніх завдань виявляє цілу низку суперечностей, що вимагають серйозних наукових досліджень.
Питання формування державного управління розвитку освітнього середовища, визначення його сутності та структури порушено в наукових працях М. Ажажі, В. Бесчастного, А. Білинської, Д. Дзвінчука А. Дєгтяра, С. Домбровської, А. Кобеця, К. Кречетникова, П. Лернера, І. Лопушинського, В. Петровського, Г. Полякової, К. Приходченко, В. Садкового, В. Сиченка, В. Слободчикова, А. Роміна, А. Хуторського, В. Ясвіна та ін.
Комплексу складників механізмів державної управління з формування політики модернізації освіти присвячено наукові розвідки українських учених: В. Андрущенка, В. Астахової, Т. Биркович, К. Ващенка, С. Вавренюка І. Іванюк, В. Калюжного, Ю. Ковбасюка, В. Козакова, О. Комарової, В. Кременя, С. Кримського, К. Левківського, В. Лугового, Т. Лукіна, С. Майстра, І. Мищишина, С. Мороз, Ю. Молчанової, Н. Обушної, Н. Протасової, А. Сбруєвої, І. Семенець-Орлової, Ю. Сурміна, В. Федотової, В. Філіпової та ін.
Принципи організації дистанційного навчання в різних освітніх системах знаходять відображення в роботах, зарубіжних авторів: Р. Деллинга, Дж. Даніела, Д. Кігана, М. Мура, О. Петерса, Б. Холмберга.
Попри наявність у науковому світі розробок із проблем державного управління щодо модернізації освіти, питання оновлення освітнього середовища шляхом упровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти (далі – ЗВО) потребують додаткового дослідження, оскільки спостерігається переосмислення ролі освітніх центрів у суспільстві у зв’язку зі стрімким розвитком ІТ та процесом застарівання знань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної роботи Національного університету цивільного захисту України за такими темами: 1) «Розробка механізмів державного управління соціально-економічною сферою та її галузями в контексті забезпечення безпеки українського суспільства» (ДР № 0118U001007), у межах якої дисертант визначив шляхи підвищення ефективності механізмів державного управління упровадженням дистанційного навчання; 2) «Розробка наукових основ державного управління у сфері безпеки ринку соціально-економічних послуг України з точки зору цивільного захисту» (ДР № 0115U002035), у якій автором обґрунтовані підходи до оптимізації державного управління розвитком дистанційної освіти України.
Мета дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні й розробленні практичних рекомендацій щодо оптимізації напрямів державного управління розвитком дистанційної освіти в Україні.
З урахуванням наведеного визначення мети дисертаційного дослідження, виділено такі науково-теоретичні, методологічні та практико-орієнтовані завдання:
• охарактеризувати державне управління наданням освітніх послуг в умовах розвитку інформаційного суспільства;
• виявити особливості кадрового потенціалу дистанційної вищої освіти України;
• провести комплексний аналіз зарубіжного досвіду державного управління розвитком дистанційної вищої освіти;
• визначити основні індикатори ефективності вищої освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства;
• систематизувати наукові підходи до вдосконалення соціально-економічних механізмів державного управління розвитком дистанційного навчання;
• здійснити контент-аналіз державного управління розвитком дистанційного навчання в ЗВО України;
• окреслити сучасні напрями вдосконалення нормативного та організаційного механізмів державного управління розвитком дистанційного навчання;
• визначити шляхи вдосконалення організаційного механізму державного управління упровадженням дистанційного навчання;
• обґрунтувати засоби та механізми формування інноваційних систем розвитку державного управління дистанційним навчанням;
• розробити модель розвитку дистанційної вищої освіти й напрями її реалізації.
Об'єктом дослідження є державне управління дистанційною освітою.
Предмет дослідження – державне управління розвитком вищої дистанційної освіти України.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної вище мети дослідження й вирішення поставлених завдань дисертант широко використовує загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної та споріднених з ними наук. В основу методології дослідження покладено системний підхід, методологічна специфіка якого визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта і механізмів, що її забезпечують, на виділення різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину.
Автор використовує низку наукових методів, зокрема гіпотетико-дедуктивний метод формування методології дисертаційного дослідження, який дав змогу сформувати гіпотезу дослідження, побудувати евристичну модель удосконалення системи державного управління розвитком дистанційної освіти України.
Дедуктивний доказ висунутої гіпотези дослідження не тільки підтвердив правильність формування його методології, справедливість висновків, а й дав можливість також висунути й верифікувати практичні рекомендації з удосконалення досліджуваного об’єкта; сутністю структурно-функціонального аналізу стало виділення елементів системи державного управління розвитком дистанційної освіти України; низка порівняльних методів надали можливість аналізу стандартів і механізмів державного управління розвитком дистанційної освіти України; статистичний метод дав змогу розкрити реальні й точні факти стану досліджуваного об’єкта; за допомогою прогностичного методу визначено більш віддалені перспективи розвитку цього об’єкта; теоретико-концептуальний метод визначив напрям дослідження, втілений в аналізі функцій, структури та параметрів об’єкта, та дав змогу позначити, осмислити, описати й порівняти роль державного управління розвитком дистанційної освіти України, уточнити його функції в діяльності кожної з підсистем, оцінити результати управлінського впливу, виявити перспективи й механізми.
Інформаційну базу дисертаційного дослідження становили нормативно-правові акти, укази Президента України, праці зарубіжних і вітчизняних учених, інтернет-ресурси, статистична інформація Державного комітету статистики України та інших центральних органів виконавчої влади.
Наукова новизна дисертаційної роботи й отриманих результатів визначається особистим внеском автора у розв’язання актуальної наукової проблеми щодо теоретико-методологічного обґрунтування та розроблення практичних рекомендацій щодо оптимізації державного управління розвитком дистанційної освіти України.
При цьому наукову новизну конкретизовано в таких положеннях:
уперше:
• сформульовано й науково обґрунтовано функціонально-цільову модель механізмів державного управління розвитком дистанційної вищої освіти і напрями її реалізації через процедуру соціально-економічного оцінювання ефекту розвитку дистанційного навчання, упровадження якого забезпечує обґрунтування роботи в системі відтворення кадрового потенціалу, та як концепт модернізації системи освіти, що ґрунтується на методології управління в інформаційному суспільстві, якому притаманна специфічна інформаційно-технологічна основа;
• розроблено мультикритеріальний підхід до оцінювання ефективності механізмів формування інноваційних систем розвитку дистанційного навчання, що враховує економічні, соціальні й інформаційні критерії та дозволив провести комплексне оцінювання використання методів дистанційного навчання у вищій школі на основі як статистики, що існує, так і думок учасників освітнього процесу;
• здійснено контент-аналіз державного управління розвитком дистанційного навчання в ЗВО України та визначено соціально-економічні оцінки затребуваності дистанційного навчання на основі комплексного підходу, що заснований на розгляді системи відтворення кадрового потенціалу в цілому, з урахуванням інтересів усіх її складників;
удосконалено:
• підходи до вдосконалення організаційного механізму державного управління упровадженням дистанційного навчання, що включають активне використання інформаційно-телекомунікаційних технологій та, на відміну від британської і американської моделей, можуть здійснюватися в будь-якій формі, що дозволяє управляти системою дистанційної освіти за рахунок гнучких зворотних зв'язків, включно з організацією освітніх потреб студентів; розвиток адаптивних якостей особи студента; створення умов для апробації й розвитку дистанційної моделі;
• напрями розвитку кадрового потенціалу дистанційної вищої освіти України через запропоновану систему рекомендацій з інтенсифікації навчального процесу, а також підготовки викладачів до роботи дистанційно, що дозволяють застосовувати їх у практичній діяльності викладачів ЗВО, організаторів навчального процесу в системі дистанційної освіти;
• сучасні напрями модернізації нормативного та організаційного механізмів державного управління розвитком дистанційного навчання через сформовані стратегічні потреби в освіті, які реалізуються повністю, а саме: в умовах системи дистанційного навчання повністю реалізуються потреби в академічній мобільності, фінансовій доступності здобуття освіти, відсутності конкурсного прийому і вікового цензу, своєчасній модернізації й модифікації навчального матеріалу;
набуло подальшого розвитку:
• основні індикатори ефективності вищої освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства як цілісна система принципів ефективного функціонування структур дистанційної освіти, що включає принцип легітимності структур дистанційної освіти, культурно-генеративний принцип, принцип узгодженості соціально-універсальної й особистісної орієнтації дистанційної освіти, принцип суб'єктності технологій дистанційного навчання, принцип професійної підготовки в структурах дистанційної освіти;
• систематизація теоретико-методологічного інструментарію зарубіжного досвіду державного управління розвитком дистанційної вищої освіти через упровадження принципів відкритої освіти, вирішення проблеми доступності вищої освіти, появи відкритих університетів задля зниження соціальної напруги. Упровадження різноманіття ідей дистанційного навчання, що спостерігалося в цей період, відкриває простір для пошуку його найбільш ефективних форм і методів, що реалізовуються в євроінтеграційних етапах розвитку дистанційного навчання;
• напрями державного управління наданням освітніх послуг в умовах розвитку інформаційного суспільства на основі нових організаційних форм у дистанційному навчанні, що пов'язано з використанням інформаційних і комунікаційних технологій та дидактичного потенціалу, який може бути реалізовано з використанням електронних освітніх ресурсів (для використання навчальної інформації, поточного контролю тощо) і широким застосуванням комунікаційних технологій для постійного моніторингу освітнього процесу, що використовуються не як самоціль, а як засіб інтенсифікації навчального процесу. | uk_UA |
