Резильєнтність особистості в умовах війни: теоретичні засади формування.

Abstract

Стаття присвячена ґрунтовному теоретичному аналізу феномену резильєнтності як ключового психологічного ресурсу адаптації особистості в умовах воєнної реальності. Розкрито актуальність вивчення психологічної стійкості в контексті тривалого та багатовимірного впливу стресогенних чинників, спричинених повномасштабною війною в Україні, що суттєво трансформує умови життєдіяльності та підвищує потребу в ефективних внутрішніх і зовнішніх ресурсах самозбереження та підтримки психічного здоров’я. Резильєнтність розглядається як багатовимірний динамічний процес, що інтегрує когнітивні, емоційно-регуляторні, мотиваційні та соціальні компоненти й забезпечує здатність людини до відновлення, підтримання психічного благополуччя, стабільності функціонування та особистісного зростання попри переживання травматичних подій. У роботі узагальнено сучасні міжнародні та вітчизняні підходи до трактування резильєнтності, проаналізовано історичну еволюцію поняття та окреслено ключові тенденції наукових досліджень. Особлива увага приділяється значущості внутрішніх ресурсів (саморегуляція, оптимізм, когнітивна гнучкість), а також зовнішніх чинників, зокрема соціальної підтримки, культурних орієнтирів системи цінностей, які істотно впливають на успішність адаптації в умовах екстремального стресу. Окреслено специфіку проявів резильєнтності в умовах воєнних дій та її роль у житті різних груп населення, включно з військовими, цивільними та вимушено переміщеними особами. Зроблено висновок, що резильєнтність є стратегічним ресурсом психічного здоров’я, який забезпечує здатність до збереження функціональності, подолання наслідків травматичних подій і формування нових смислів життєдіяльності. Теоретичні узагальнення створюють основу для подальших емпіричних досліджень і розроблення програм психологічної підтримки в умовах воєнних і післявоєнних трансформацій.