Протипожежний захист архітектурних пам’яток історії та культури в радянській Україні 1921-1941 років

Abstract

У роботі характеризуються окремі проблеми протипожежного захисту архітектурних пам’яток історії та культури на території Української Соціалістичної Радянської Республіки/ Української Радянської Соціалістичної Республіки (УСРР-УРСР) у 1921-1941рр. Досліджуються недостатньо відомі та не схарактеризовані аспекти протипожежної боротьби та профілактики загорянь архітектурних пам’яток історії та культури УСРР-УРСР у вказаний історичний період. Досліджуються особливості протипожежного захисту архітектурних пам’яток історії та культури на українських землях часів нової економічної політики та часів зародження та утвердження сталінського тоталітарного режиму в УСРР-УРСР, розглянуто особливості ставлення держави до культових і релігійних архітектурних пам’яток історії та культури у досліджуваний період. Зроблено висновки, що протягом 1921-1941рр. система протипожежного захисту архітектурних пам’яток історії та культури в УСРР/УРСР не виокремлювалася усамостійний напрям державної діяльності. Заходи з пожежної безпеки щодо таких об’єктів реалізовувалися в межах загальної пожежної охорони, пріоритетами якої залишалися промислові підприємства, об’єкти транспорту та стратегічно важлива інфраструктура. Відсутність спеціального правового статусу пам’яток у системі пожежної безпеки зумовлювала поверховий характер контролю й ігнорування специфічних профілактичних заходів, необхідних для їх збереження. Організаційна структура управління охороною пам’яток і пожежною справою характеризувалася відсутністю належної координації. Установи, відповідальні за збереження культурної спадщини та підпорядковані Народному комісаріату освіти, зосереджувалися переважно на реєстрації об’єктів і реставраційних роботах, допустимих з ідеологічного погляду. Водночас пожежна охорона, що перебувала у підпорядкуванні НКВС, виконувала завдання, визначені логікою забезпечення державної безпеки.