Емоційне вигорання психологів ДСНС України в умовах воєнного стану: чинники ризику та напрями профілактики

Abstract

Стаття присвячена ґрунтовному теоретичному аналізу феномену емоційного вигорання психологів Державної служби України з надзвичайних ситуацій в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена суттєвим зростанням професійного та емоційного навантаження на фахівців психологічної служби ДСНС, діяльність яких відбувається в умовах кризових подій, постійного контакту з травматичним досвідом постраждалих та високої відповідальності за якість надання екстреної психологічної допомоги.

Емоційне вигорання розглядається як багатовимірний динамічний феномен, що формується внаслідок тривалого впливу хронічного професійного стресу та вторинної травматизації і проявляється у зростанні емоційного виснаження, зниженні професійної залученості, деперсоналізації та редукції професійних досягнень. Підкреслено, що провідними детермінантами розвитку вигорання виступають не лише індивідуально-психологічні особливості фахівця, а й специфіка організаційного середовища ДСНС, яке характеризується високою інтенсивністю службових навантажень, дефіцитом часу для відновлення та постійною готовністю до реагування на надзвичайні ситуації.

Узагальнено, що формування емоційного вигорання відбувається у взаємодії індивідуальних, професійно-діяльнісних та організаційних чинників, що визначає його системний характер у зазначеній професійній групі. Обґрунтовано, що ефективна профілактика цього феномену потребує комплексного підходу, який передбачає розвиток навичок саморегуляції, формування психологічної резильєнтності, впровадження супервізійної підтримки та оптимізацію організаційних умов професійної діяльності.

Зроблено висновок про необхідність подальшого поглибленого емпіричного вивчення емоційного вигорання психологів ДСНС України з урахуванням специфіки їх діяльності в умовах воєнного стану, а також розроблення ефективних програм психологічного супроводу та профілактики професійного виснаження.