ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ РЯТУВАЛЬНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ У 1946-2026 РОКАХ

Abstract

У статті здійснено комплексний філософсько-історичний аналіз становлення та розвитку професійної рятувальної справи в Україні у 1946–2025 роках. Обґрунтовано, що еволюція інституцій та практик реагу-вання на надзвичайні ситуації відбувалася під впливом трансформацій суспільно-політичних систем, науково-технічного прогресу та зміни уявлень про цінність людського життя і безпеки. Повоєнний період характеризується інституціоналізацією протипожежної та аварійно- ISSN 2786-6165 (ONLINE)No4(46) 20265630рятувальної діяльності в умовах централізованої радянської моделі управління, де пріоритет надавався державному контролю, дисципліні та мобілізаційній готовності. Водночас формувалися основи професійної етики рятувальника, що поєднувала колективістські цінності з практиками самопожертви та відповідальності. У другій половині ХХ століття розвиток рятувальної справи був пов’язаний із зростанням техногенних ризиків та необхідністю реагування на масштабні катастрофи, що сприяло розши-ренню функціоналу відповідних служб, впровадженню новітніх технологій та підвищенню вимог до професійної підготовки персоналу. Особливе значення мало переосмислення ролі рятувальника як суб’єкта морального вибору, діяльність якого перебуває на межі між технічною раціональністю та гуманістичними імперативами.Період незалежності України ознаменувався формуванням націо-нальної системи цивільного захисту, гармонізацією нормативно-правової бази з європейськими стандартами, а також інституційною трансформацією органів, що здійснюють реагування на надзвичайні ситуації. У цьому контексті особливу увагу приділено діяльності Державна служба України з надзвичайних ситуацій як ключового суб’єкта забезпечення безпеки населення, що поєднує функції профілактики, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. У сучасний період (2014–2025 рр.) розвиток професійної рятувальної справи визначається умовами гібридних загроз, збройної агресії та зростання ролі цивільного захисту у забезпеченні національної безпеки. Повномасштабна війна актуалізувала необхідність інтеграції військо-вих і цивільних практик реагування, підвищення рівня психологічної стійкості рятувальників, а також розвитку міжнародного співробітництва. Філософський вимір дослідження розкривається через категорії обов’язку, відповідальності, професійного покликання та гуманізму, що визначають зміст і спрямованість діяльності рятувальника в екстремальних умовах. Зроблено висновок, що професійна рятувальна справа в Україні єдинамічною соціальною інституцією, розвиток якої відображає загальні тенденції історичного поступу, зміну світоглядних орієнтирів і транс-формацію безпекової парадигми. Перспективи подальших досліджень пов’язані з міждисциплінарним аналізом рятувальної діяльності, зокрема в контексті етики ризику, психології екстремальних ситуацій та інноваційних технологій цивільного захисту.