Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6063| Назва: | Вивчення психологічних особливостей віктимності курсантів НУЦЗУ |
| Автори: | Гура, Світлана Олександрівна |
| Ключові слова: | віктимність особливості вііктимності курсанти НУЦЗУ Жертва типи віктимності віктимна поведінка |
| Дата публікації: | 2017 |
| Видавництво: | Izdevnieciba “Baltija Publishing |
| Бібліографічний опис: | Development and modernization of social sciences: experience of Poland and prospects of Ukraine: Collective monograph. Vol. 1. |
| Короткий огляд (реферат): | The work is devoted to the problem of studying victimity, as a personal quality. The author analytically investigates victimization, victim behavior, the theory of victims, the existing classification of victims, the victim as a scientific category, its features. The basic theoretical approaches concerning study of Victimization, behavior of the victim in relation to the situation and profession are studied. According to the author, victimity is a psychological property of the individual, which is particularly acute in the study of personality. An attempt to consider victimization and victim behavior can’t be viewed as a kind of deviant or criminal behavior, but as an objectively existing social phenomenon and as an individual, personal, anti-professional quality, as a professional quality that interferes effectively, faithfully perform its professional duties. |
| Опис: | Актуальність проблеми полягає в тому, що професійна діяльність працівників Державної служби надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС), що забезпечують ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, протікає в особливих, екстремальних та надзвичайних умовах і характеризується значною кількістю стресогенних факторів, вплив яких за недостатнього розвитку професійно важливих якостей призводить до зниження ефективності виконання діяльності, професійного вигорання та психосоматичних порушень. У зв’язку із зазначеним виникає потреба у вивченні професійно важливих якостей для виявлення тих властивостей особистості, які потребують розвитку або корекції для ефективного виконання професійних обов’язків у майбутньому. Віктимність як якість особистості в межах професійно важливих якостей фахівця певних професій ще не розглядалася. А дослідження віктимності в майбутніх працівників ДСНС як антипрофесійної 156 важливої якості, що заважає ефективно та безпомилково виконувати свої службові обов’язки, ще не були проведені в Україні. Варто зауважити, що значною мірою зусилля зосереджувалися на особистостях офіцерів різних силових міністерств, військовослужбовців, миротворців, рядового складу рятувальних підрозділів. Водночас поза увагою дослідників залишається низка важливих теоретичних і емпіричних проблем вивчення професійно важливих якостей, а саме: їх структура в майбутніх керівників підрозділів пожежної служби, рівень сформованості та можливості відомчого навчального закладу системи ДСНС України в підготовці професійно придатних фахівців, які б на момент його закінчення були психологічно готовими до професійної діяльності за обраним фахом. Саме у відомчих навчальних закладах протягом періоду навчання і відбувається формування професійно важливих якостей, що дає можливість прослідкувати динаміку їх становлення [1]. На актуальності проблеми формування професійно важливих якостей (далі – ПВЯ) майбутнього спеціаліста наголошують вітчизняні психологи О. Бондаренко, Ж. Вірна, С. Максименко, Л. Овсянецька, Л. Орбан-Лембрик, Н. Пов’якель, В. Семиченко, Л. Терлецька, Н. Чепелєва. У психологічній літературі часто зустрічається твердження про те, що в діяльності розвиваються психічні якості. У такому плані показовою є серія експериментів, здійснених M. Князєвим, метою яких було вивчення раціонального формування структури ПВЯ у процесі освоєння діяльності як структури дій [5]. Розрізняють чотири основні групи індивідуальних якостей, що утворюють у своїй сукупності структуру професійної придатності: – абсолютні ПВЯ – властивості, необхідні для виконання діяльності на мінімально припустимому або нормативно заданому – середньому рівні; – відносні ПВЯ визначають можливість досягнення суб’єктом високих («наднормативних») кількісних і якісних показників діяльності («ПВЯ майстерності»); – мотиваційна готовність до реалізації тієї чи іншої діяльності, адже доведено, що висока мотивація може істотно компенсувати недостатній рівень розвитку багатьох інших ПВЯ (але не навпаки); – антиПВЯ: структура професійної придатності припускає мінімальний рівень їхнього розвитку або навіть відсутність. Йдеться 157 про властивості, які є професійними протипоказаннями для тієї чи іншої діяльності. Вони також значимо корелюють із параметрами діяльності, але, на відміну від якостей перших трьох груп, така кореляція негативна [11]. На наш погляд, віктимність може бути розглянуто як антиПВЯ, тобто така професійна якість, що заважає ефективно та безпомилково виконувати свої службові обов’язки. У сучасній психології праці сформувалися такі напрямки: наявність високого рівня стресогенних професії рятувальника; соціальне замовлення на дослідження професійно-важливих якостей співробітників пожежно-рятувальних формувань; наявність високого рівня мотивації до здійснення професійної діяльності рятувальника та неможливість досягти високих результатів внаслідок емоційних і психологічних потрясінь, що вимагає розробки програм психологічної допомоги з розвитку навичок психоемоційної саморегуляції та розвитку професійно-важливих якостей працівників ДСНС; необхідність розвитку навичок психоемоційної саморегуляції працівників ДСНС для їх успішної професійної адаптації та відсутність моделі психологічної допомоги працівникам ДСНС. У зв’язку з вищезазначеним значний науковий і практичний інтерес становить виявлення психологічних особливостей діяльності рятівників, їх професійно-важливих якостей і особливостей їх розвитку на різних етапах професійного становлення, Професійна діяльність працівників ДСНС зумовлена рівнем вираженості низки психологічних якостей, серед яких індивідуально- психологічні й особистісні властивості, визначення яких дозволяє оцінювати професійну придатність і адаптацію до професії [5]. Під час професійного становлення відбуваються істотні зміни в цілісному розвитку людини, що проявляється в особливостях формування її індивідуально-психологічних і особистісних якостей на різних етапах професійного становлення. Гіпертрофований розвиток хронічної тривожності, що призводить до самопригноблення, афективність, неможливість ухвалювати рішення та «невроз очікування» ускладнюють формування професійної придатності, а якщо придатність і формується, то дорогою ціною – втратою здоров’я. З другого боку, гіпертрофована виражена активність, енергійність, агресивність не дозволяють сформуватися таким якостям, як обережність, обачність, професійна пильність, терпимість, соціальна 158 податливість, що ще більше перешкоджає формуванню професійної придатності. Оцінка психічного стану співробітників ДСНС після бойових дій із ліквідації пожежі, наслідків аварій і стихійних лих показала, що багато пожежників перебувають у стані психічної дезадаптації, який проявляється виразними порушеннями функцій енергозабезпечуючих систем організму, різних психічних процесів, а також виявами, властивими пограничним станам між нормою і захворюванням. Такі розлади характеризуються млявістю, відчуттям шуму, тягаря в голові, апатією, зниженим настроєм, психічним дискомфортом, відчуттям внутрішньої напруженості, утомленості, моторною загальмованістю і потребують психологічної корекції, що дозволяє усунути такі розлади і попередити небажані наслідки. Отже, ми розглядаємо у своїй роботі віктимність як особистісну професійну якість, яка негативно впливає на виконання професійних обов’язків рятувальниками, або спричинює зниження ефективності професійної діяльності. Далі розглянемо віктимність і віктимну поведінку як наукові категорії. Дефініція «віктимна поведінка» виникла у межах кримінальної віктимології. Віктимологія буквально перекладаэться як «вчення про жертву». Віктимологія як наукова дисципліна почала формуватися в 40–50-і рр. XX ст. [3]. Виникнення віктимології пов’язано з іменами Ганса фон Гентіга та Бенджаміна Мендельсона. 1948 р. Ганс фон Гентіг опублікував монографію «Злочинець та його жертва». У дослідженнях із соціобіології злочинності він сформулював і розвинув принципові положення віктимології. Вчений виділяв три категорії понять, що становлять предмет віктимології: а) зазіхач – жертва, б) латентна жертва, в) відносини між зазіхачем і жертвою. Розробкою проблем віктимності займалися: А. Гаджиєва, Г. Елленбергер, С. Карпман, Б. Мендельсон, B. Мінська, М. Одінцова, В. Полубинский, Д. Рівман, В. Рибальска, Л. Франк, В. Христенко. Центральне поняття віктимології – жертва. Як не дивно, дотепер немає чіткого визначення поняття «жертва». Тлумачення, які наводяться у словниках, зачіпають той бік поняття «жертва», який відображає її різні аспекти. Є ряд визначень поняття в юриспруденції: виділяють жертв автомобільної катастрофи, помсти, злочину, інвентуальну, латентну, потенційну та ін. Вживають також слововсполучення жертви релігійної, політичної, ідеологічної, 159 економічної боротьби, жертви обману, шантажу тощо. Таким є далеко не повний перелік конкретних визначень поняття «жертва». У науці сьогодення відсутній єдиний погляд на предмет вивчення віктимології, але перспектива її розвитку в самостійну науку, що синтезує знання про жертв будь-якого походження, дозволяє зазначити такі напрями дослідження проблеми: кримінальну віктимологію; травмуючу віктимологію (вивчає жертв некримінального травматизму); віктимологію побуту й дозвілля (широкий спектр проблем безпеки під час використання побутової техніки, безпеки на воді, транспортної безпеки, що залежить і від потенційних жертв); психіатричну віктимологію (проблеми жертв із відхиленнями у психіці); віктимологію катастроф, екологічних і стихійних лих; віктимологію технічної безпеки (вивчає наслідки віктимної поведінки, пов’язані з порушенням правил безпеки праці, пожежної безпеки тощо); віктимологію насильства (в її межах – віктимологія сімейного насильства, злочинів, які порушують статеву недоторканність); віктимологію військових злочинів; віктимологію тероризму, захоплення заручників, викрадення людей; віктимологію залучення до деструктивних культів; віктимологію адиктивної поведінки. Для віктимології як загальної теорії жертви, предметом якої є постраждалі в будь-яких ситуаціях некримінального характеру (екологічних, техногенних катастрофах, стихійних лихах тощо) терміна «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не вивчаючи механізму заподіяння йому шкоди [8]. У роботі В. Христенко пропонується таке визначення: жертва – це людина (сторона взаємодії), яка втратила значущі для неї цінності внаслідок впливу на неї іншої особи (сторони взаємодії), групи людей, визначених подій і обставин. Жертвою з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільнота людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що зумовлює наявність адитивної віктимності. Тривалий час на потреби соціальної практики розвивався лише кримінальний напрямок віктимології, що представлений теоретичним і методологічнихм доробком вітчизняних і зарубіжних авторів. Однак через неможливість вузького розгляду явища віктимності виникла необхідність системного підходу до поняття в межах міждисциплінарного аналізу. Отже, віктимна поведінка особи стає предметом пильної уваги соціології, соціальної психології, психології особистості, психопатології. На сучасному етапі вивчення психологічних аспектів віктимної поведінки відбувається на двох 160 основних рівнях: як соціального явища та як індивідуальної психологічноїа характеристики особи з її віктимною активністю [2]. На наш погляд, віктимність або віктимогенність – це придбані людиною фізичні, психічні та соціальні риси й ознаки, які можуть зробити її схильною до перетворення на жертву (злочину, нещасного випадку, деструктивного культу тощо). Віктимізація – процес набуття віктимності, або, інакше кажучи, це процес і результат перетворення особи на жертву. Віктимізація об’єднує і динаміку (реалізацію віктимності), і статику (реалізовану віктимність) (Д. Рівман, В. Устинов, 2000 р.). Л. Франк запропонував розглядати чотири рівні віктимізації: безпосередні жертви, фізичні особи; сім’ї; колективи, організації; населення районів, регіонів (Л. Франк, 1977 р.; Д. Рівман, В. Устинов, 2000 р.). Комплексний аналіз віктимності, її форм і проявів у різних сферах соціального життя дозволяє глибше вивчати соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. Потерпілому, як і будь-якій жертві – потенційній і реальній, – властиві певні якості, що роблять йогої більшою чи меншою мірою вразливим у життєвих, професійних і суспільних ситуаціях. Кожна людина живе і діє в умовах соціальної системи, відіграє безліч різних соціальних ролей, які є динамічним проявом її соціальних позицій, статусів. Сьогодні існує декілька розроблених дослідниками класифікацій жертв. Однак дотепер немає єдиної класифікації. Д. Рівман вважає за необхідне здійснювати класифікацію жертв також за віком, статтю; рольовим статусом; морально-психологічними ознаками; тяжкістю злочину, внаслідок якого постраждала жертва; ступенем провини жертви; характером поведінки потерпілого [14, 15]. Подальші дослідження, проведені Д. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію. Згадана класифікація заснована на характері та ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають її індивідуальну віктимну схильність, до яких належить професійний (професійно-віктимний) тип людей, віктимність яких визначається їхньою професійною зайнятістю або діяльністю. Набагато менше (якщо не сказати, що вкрай мало) існує досліджень типів жертв власне в некримінальній віктимології. 161 Ми погоджуємося з думкою, що віктимна поведінка – це схильність людини потрапляти в ситуації, які пов’язані з небезпекою для її життя та здоров’я. Зокрема це дії та вчинки людини, які провокують бажання скривдити її. Більш м’який варіант – це дії людини, які посилюють ймовірність того, що вона потрапить в яку-небудь небезпечну ситуацію. Очевидно, що окремі особистісні якості, певна поведінка, спеціфичне, суспільне або службове становище створюють вразливість: схильність до заподіяння фізичної, моральної або матеріальної шкоди. Як ми зазначили, якість, про яку йдеться, позначається у віктимології терміном «індивідуальна віктимність». Віктимність може виявлятися у двох основних формах: евентуальній і децидивній (В. Туляков). На думку автора, існують такі різновиди жертв: активні жертви, ініціативні жертви, пасивні жертви та некритичні жертви. Особистісний компонент індивідуальної віктимності – це здатність стати жертвою через певні властиві індивіду суб’єктивні якості. Підвищений рівень уразливості через особистісний компонент віктимності випливає з наявності відповідних віктимних схильностей, соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда [10]. Віктимність характеризується й таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У такому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна (або вибіркова) характеристики людини. Такі характеристики не вказують на ступінь уразливості (підвищений, середній, знижений). Вони лише представляють максимально повний для конкретної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різних (від мінімального до найвищого) ступенях. Деякі вчені виділяють два конститутивних типу віктимності: 1. Особистісний (як об’єктивно наявну в людини якість, що виражається в суб’єктивній здатності деяких індивидів ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для буденної свідомості можливість їх уникнути); 2. Рольовий (як об’єктивно наявну в умовах життєдіяльності характеристику окремих соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх відіграють, незалежно від своїх особистісних якостей 162 постраждати від певного виду злочинних посягань лише через таку роль). Віктимна поведінка як відхилення від норми безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норми індивідуальної та соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю й іншими аномаліями) та моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної та злочинної субкультури, віктимні внутріособистісні конфлікти) проявів [8]. Страх перед реакцією або поведінкою інших людей є головним мотивом поведінки жертв. Страх робить особистість уразливою жертвою ситуації або чогось іншого. Ф. Ріман, досліджуючи з погляду теорії синергетики страхи як форму реалізації протиріччя між людськими прагненнями до стійкості, визначеності буття й індивідуальними потребами у змінах, стверджує, що, здебільшого, страхи, які є органічними складниками нашого життя як біологічних, так і соціальних істот, безпосередньо пов’язані із соматичним, душевним і соціальним розвитком, з оволодінням новими функціями, коли ми опиняємося к громаді чи спільноті. Страх завжди супроводжує кожен новий крок за межі звичного, що вимагає від нас рішучості перейти від пережитого до нового й невідомого (Ф. Ріман, 1999 р.). Страх може бути виражений як у формі специфічного побоювання певних ситуацій чи об’єктів, так і у формі генералізованого та розпливчастого стану, що визначається впливом колективного досвіду віктимізації, колективної поведінки, впливу засобів масової інформації. Страх безпосередньо пов’язаний із нашими психічними установками, самопочуттям, системою цінностей і досвідом соціального спілкування. Під час виконання професійних дій працівник ДСНС теж відчуває певні страхи. Один із працівників ДСНС так прокоментував свій страх: «Мені страшно, що мене не лякає запах опаленого людського тіла». Аналіз розглянутих позицій дозволяє дійти висновку, що віктимність досить міцно закріплюється в поведінці, сковує життєвий потенціал особистості, перешкоджає повноцінному життю. Віктимна особистість відчуває дефіцит життєстійкості (С. Мадді, 2005 р.) – інтегральної особистісної властивості, відповідальної за успішність подолання життєвих труднощів. У літературі можна зустріти близькі поняття: 163 життєздатність (Б. Ананьєв), життєтворчість (Д. Леонтьєв), зрілість (В. Слободчиков, С. Рубінштейн)[16]. Треба зазначити, що проблема формування різних страхів у процесі професіоналізації особистості набуває актуальності, але недостатньо досліджена як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Залежно від роду діяльності, в кожній професійній групі виділяються характерні для такої професії страхи. До чинників розвитку страхів у професійній діяльності належать: невпевненість у собі, відчуття своєї некомпетентності, тривожне очікування невдачі, наявність твердих ірраціональних конструктів у фахівців (Н. Пилипко), кризи професійного становлення (Е. Зеєр), рівень тривожності особистості (О. Ішутіна, О. Кузнєцова), неможливість додати до свого потенціалу професійні знання (О. Шерягіна). Підсумовуючи теоретичні концепції, можна сказати, що основними характеристиками жертви є почуття страху, провини, тривога, неадекватне самовідношення. Необхідно і надалі всебічно вивчати досліджувану проблему. Дослідження особливостей віктимності проводиться протягом 2016– 2017 навчальних років на базі Національного університету цивільного захисту України серед курсантів третього курсу факультету оперативно-рятувальних сил (загальна кількість – 94). Досліджувані у процесі опанування професією під час проведення занять із дисциплін «Організація служби та підготовки» й «Організація професійної підготовки особового складу» та під час несення служби і проходження практики беруть участь у ліквідації горіння разом із рятувальниками підрозділів ДСНС. Для вивчення проблеми ми застосували такі методики: методика дослідження схильності до віктимної поведінки О. Андроннікова, методика вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора (адаптована Т. Немчиновим), опитувальник самовідношення, чотирьохмодальний емоційний опитувальник Л. Рабіновича і шкала психологічного добробуту К. Ріффа (адаптована М. Лепешинським). Методика дослідження віктимної поведінки є стандартизованим тестом-опитувальником, призначеним для вимірювання схильності до реалізації різних форм віктимної поведінки. Віктимна поведінка – це така поведінка, що спричинює підвищення ймовірності перетворення особи на жертву злочину, обставин або нещасного випадку. Об’єктом програми методики є соціальні й особистісні установки. 164 Методика вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора складається з 50 тверджень. Оцінка результатів дослідження за опитувальником проводиться шляхом підрахунку кількості відповідей обстежуваного, які свідчать про наявність тривожності. Опитувальник самовідношення спрямований на виявлення рівня ставлення випробуваного до самого себе. Розроблено В. Століним і С. Пантелєєвою 1985 р. Опитувальник дозволяє виявити три рівні самовідношення, що відрізняються за ступенем узагальненості. Чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л. Рабіновича дозволяє виявити стійкі емоційні переживання респондентів, їхню схильність до певного емоційного фону, містить шкали радості, гніву, страху та суму. Ми використовуємо тільки шкалу страху. На жаль, дотепер питання професійних страхів щодо діяльнісної специфіки працівників ДСНС України безпосередньо не досліджувалися. Крім того, відсутні сучасні наукові праці, в яких аналізуються з погляду психології умови професійної діяльності рятувальників і особливості їх впливу на їхній психічний стан і особистісні якості. Шкала психологічного добробуту К. Ріффа використовується для діагностики актуального психологічного стану людини на визначеному життєвому етапі. «Психологічний добробут», на відміну від психічного здоров’я, розуміється як суб’єктивне самовідчуття цілісності й осмисленості індивідом свого буття. Зазначені методики дозволили нам провести дослідження для вивчення особливостей віктимності в курсантів третього курсу факультету оперативно-рятувальних сил Національного університету цивільного захисту України (далі – НУЦЗУ). Нами був здійснений аналіз результатів за методикою дослідження схильності до віктимної поведінки О. Андроннікова. Отримані результати наведені в Таблиці 1.1. 165 Таблиця 1.1 Показники схильності до віктимної поведінки серед респондентів (у %) № п\п Віктимна поведінка Показники Нижче норми Норма Вище норми % Стени % Стени % Стени 1. Агресивна 17 1–3 73 4–7 10 8–10 2. Саморуйнівна 21 45 34 3. Гіперсоціальна 9 59 32 4. Залежна/безпорадна 12 81 7 5. Некритична 22 62 16 6. Реалізована 14 55 31 Шкала № 1 визначає агресивну віктимну поведінку. У 10% респондентів показники вище норми. До зазначеної групи належать випробовувані, схильні потрапляти в неприємні і небезпечні для життя і здоров’я ситуації внаслідок проявленої агресії у формі нападу чи іншої провокуючої поведінки. Шкала № 2 визначає саморуйнівну поведінку. Характеризується підвищеною тривожністю, підозрілістю, схильністю до страхів. 34% респондентів мають показники вище норми. Жертовність, пов’язана з активною поведінкою людини, яка провокує ситуацію віктимності своїм проханням або зверненням. Шкала № 3 визначає гіперсоціальну поведінку. Вище норми – 32%. Вище норми – жертовна поведінка, соціально схвалювана й часто очікувана. Позитивна поведінка таких людей викликає негативні дії агресора. Шкала № 4 визначає залежну та безпомічну поведінку. Вище норми у 7% – можуть мати установку на безпорадність. Небажання робити щось самостійно, без допомоги інших. Можуть мати низьку самооцінку. Постійно залучаються до кризові ситуації з метою отримання співчуття та підтримки оточуючих. Перебувають у рольовій позиції жертви. Шкала № 5 визначає некритичну поведінку. Вище норми у 16% – до такої групи належать особи, які демонструють необачність, невміння правильно оцінювати життєві ситуації. Некритичність може проявитися як на базі негативних, так і позитивних особистісних рис. Шкала № 6 визначає реалізованість віктимності. Вище норми у 31% – досить часто потрапляють в неприємні ситуації. Причиною є 166 внутрішня схильність і готовність особистості діяти з дотриманням певного варіанта віктимної поведінки. Наступний крок – це перевірка взаємозв’язку таких понять, як віктимність і тривожність. Для виявлення рівня тривожності у респондентів нами було використано методику вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.1. Розподіл респондентів за рівнем тривожності (у відсотках) Як можна побачити, у більшості респондентів середній рівень (із тенденцією до низького) тривожності – 59%. У 14% опитаних визначено низький рівень тривожності. Середній рівень тривожності з тенденцією до високого мають 10% респондентів. Високий рівень тривожності виявлений у 17% опитаних. Для знаходження взаємозв’язку між поняттями «віктимнісь» і «тривожність» ми використали коефіцієнт кореляції К. Пірсона. Ми прорахували отримані бали за шкалою реалізованої віктимності та рівнів тривожності респондентів. Результати можна побачити в Таблиці 1.2. 167 Таблиця 1.2 Показники взаємозв’язку віктимності та тривожності (в балах) Шкали Середні показники r р Реалізована віктимність 5,966±2,27 0,662 ≤0,001 Тривожність 13,241±9,04 Отже, ми бачимо, що наявність тривожності в особистості пов’язана з реалізованою віктимністю. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Наступний крок – це пошук взаємозв’язку віктимності з переважаючою емоцією. Як було представлено у теоретичній частині нашої роботи, люди зі схильністю до віктимної поведінки частіше відчувають страх. Для виявлення рівня почуття страху ми використовували чотирьохмодальний емоційний опитувальних Л. Рабіновича. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.2. Розподіл респондентів за рівнем відчуття страху (у відсотках) Представляємо прораховані результати за шкалою «реалізована віктимність» і «страх» з чотирьохмодального емоційного опитувальника. Результати математичної обробки можна побачити в Таблиці 1.3. 168 Таблиця 1.3 Показники взаємозв’язку віктимності та страху (в балах) Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 0,577 ≤0,001 Страх 5,672±2,01 Отже, ми бачимо, що віктимні люди дійсно більше схильні до почуття страху. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Також за сирими показниками можна побачити, що страх характерний для респондентів із некритичною віктимною поведінкою та залежною/безпомічною поведінкою. Наступна характеристика людей з віктимною поведінкою – це негативне відношення до самого себе й оточення. Для виокремлення таких характеристик ми обрали опитувальник самовідношення. У відсотках результати можна побачити на діаграмі. Мал. 1.3. Розподіл респондентів за рівнем самовідношення (у відсотках) Потім ми проаналізували кореляційні зв’язки між віктимністю та самовідношенням курсанів. Результати можна побачити в Таблиці 1.4. 169 Таблиця 1.4 Показники взаємозв’язку віктимності та самовідношення (в балах) Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 Глобальне –0,259 =0,05 самовідношення 14,672±9,26 Отже, ми можемо побачити, що рівень самовідношення також пов’язаний із рівнем віктимізації особистості. Було знайдено статистично обґрунтований взаємозв’язок. Чим нижче показник за шкалою самовідношення, тим більше показник реалізованої віктимності. Загалом, можна побачити, що рівень віктимізації курсантів третього курсу Національного університету цивільного захисту України досить низький. Отримані дані, що були описані вище, допомогли нам зрозуміти причину такого рівня віктимізації. Але ми вирішили, що доцільно дослідити рівень психологічного добробуту, оскільки він виключає наявність віктимізації особистості. Для дослідження ми використали шкалу «психологічний добробут» із методики К. Ріффа. Розподіл респондентів за рівнем психологічного добробуту можемо побачити на діаграмі. Мал. 1.4. Розподіл респондентів за рівнем психологічного добробуту (у вісотках) Низький рівень психологічного добробуту мають 26% респондентів. У таких людей немає самовідчуття цілісності й осмисленості свого 170 життя. Середній рівень психологічного добробуту мають 40% респондентів. Вони більшою мірою відчувають себе цілісними й осмисленими. Високий рівень психологічного добробуту мають 34% респондентів. Такі люди вирізняються суб’єктивним самовідчуттям цілісності й осмисленості свого життя. У них формується цілісний, реалістичний погляд на життя, відкритість новому досвіду, безпосередність і природність переживань. Виражена тенденція до позитивної самооцінки, прийняття себе з усіма перевагами та недоліками. Далі ми проаналізували кореляційні зв’язки між віктимністю та психологічним добробутом із використанням коефіцієнта кореляції Пірсона. Результати можна побачити в Таблиці 1.5. Таблиця 1.5 Показники взаємозв’язку віктимності та психологічного добробуту Шкали Середні показники r p Реалізована віктимність 5,966±2,27 Психологічний –0,54 ≤0,001 добробут 5,638±2,12 Отже, ми бачимо, що віктимізація особистості взаємопов’язана із психологічним добробутом: чим вище показники віктимності, тим нижче психологічний добробут. На нашу думку, віктимність особистості – поняття динамічне: вона може видозмінюватися впродовж усього життя й залежить від різних чинників, але насамперед – від її носія. Не вдаючись у наукову дискусію з цього приводу через інші завдання й обмежений обсяг роботи, підсумуємо, що віктимність особистості можна визначити як соціально набуту сукупність біофізичних, психологічних, соціальних рис особистості, які під час взаємодії із зовнішніми умовами підвищують ймовірність стати жертвою. Отже, віктимність – досить стійка особистісна якість, що характеризує об’єктивну схильність особистості професіонала ставати жертвою зовнішніх обставин і активності соціального оточення, свого роду особистісна схильність опинятися жертвою в умовах взаємодії з оточуючим середовищем. У досліджені ми виявили наявність тривожності в особистості, пов’язану з реалізованою віктимністю. Взаємозв’язок знайдено на дуже високому рівні статистичної значущості. Тому одним із завдань практичного психолога ДСНС є моніторинг тривожності в рятівників, а 171 також курсантів під час навчання та вжиття заходів для поліпшення стану тривожності. Ще один висновок, якого ми дійшли у процесі дослідження: рівень самовідношення також пов’язаний із рівнем віктимізації особистості. Був знайдений статистично обґрунтований взаємозв’язок. Чим нижчий показник за шкалою самовідношення, тим більший показник реалізованої віктимності. Вивчення віктимності курсантів має значення не тільки для розслідування наявних порушень, помилок, неефективної професійної діяльності, а й для їх попередження. Аналіз отриманих результатів вказав нам на досить низький рівень віктимізації курсантів Національного університету цивільного захисту України. Такі показники зумовлені взаємозв’язком із рівнями тривожності, страху, самовідношення та психологічного добробуту. Соціально-педагогічний аспект профілактики віктимної поведінки охоплює широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості, створення безпечного та сприятливого мікросоціального середовища. Отже, ми спробували окреслити контури парадигми віктимологічних досліджень, показати значення віктимності як особистісної якості, що може бути антипрофесійно-важливою. Вважаємо, що найбільш перспективним напрямком вирішення віктимологичних завдань варто вважати саме психологічні дослідження віктимної поведінки, яка є предметом віктимології. |
| URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/6063 |
| Розташовується у зібраннях: | Збірка наукових праць "ПЕКП" 2016 |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| colmon Lublin_ped_psyh_Часть 1_новий.pdf | 2,34 MB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.