Романістика В. Винниченка: парадокси взаємодії Еросу й Танатосу

Abstract

У статті зроблено спробу дослідити специфіку художнього втілення дискурсу психічного ірраціонального, представленого посередництвом мотиву хвороби, мотиву гріха (венеричні хвороби, проституція, нещасливі шлюби, тощо) на матеріалі романів В. Винниченка 1907-1951 років. У великій епіці В. Винниченка інстинкт смерті (Танатос) парадоксально взаємодіє з інстинктом життя (Еросом), у протиставленні теорії "чесності з собою", що провокує нечесність з іншими, депресію, апатію, невротичну поведінку, агресію, сексуальні перверзії, такі психічні стани як "бумба", "мотор", "обручі", "туга-жаба", "струмок, "буйство", "благість", "нічогонепочування", "сизі сни", "темна муть", "горіння", "вата"; юродивість у поведінці, вибухи гніву й агресії, як наслідок аскетизм, впадання в містицизм, божевілля як духовну смерть особистості, убивство, суїцид. Автор показує дисонанс людини й деформованої дійсності, викликає шок у читачів своїм художнім експериментом у царині моралі, акцентуючи на абсурдності буття.