МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ОСОБИСТОСТІ: ЯКІСНО-НОВИЙ ВИМІР У СИСТЕМІ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ

Abstract

У статті здійснено комплексне наукове обґрунтування та дослідження проблематики визначення сутності та особливостей механізму публічного управління безпекою особистості крізь призму якісно-нового виміру у системі цифрових технологій та інновацій. Акцентовано увагу на тому, що право на безпеку особистості та виокремлення відповідних механізмів управління в умовах цифрової епохи може досліджуватися у двох парадигмах: «безпеки цифровізації» та «безпеки від цифровізації». Ці парадигми тісно пов’язані, оскільки ряд загроз і викликів збігаються або не можуть бути усунені без вирішення одного з цих завдань, однак штучне стимулювання цифровізації збільшує ризики. Як приклад можуть служити системи біометричної ідентифікації з імплантацією. Необхідно розробити основні параметри права людини на безцифрове довкілля, передбачити можливість зберегти традиційний, безцифровий спосіб життя. Цілком ймовірним є те, що існуюча система доктринально-інформаційного наповнення діючих механізмів публічного управління потребує перегляду та впровадження окремої доктрини цифрової безпеки, яка зафіксує загрози та ризики цифровізації суспільних відносин, допоможе визначити основні напрями державної політики у сфері забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави в умовах цифровізації державного управління, економіки та права. Вона має координувати діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів цифрового бізнесу, інформаційного середовища щодо створення системи гарантій безпеки в умовах цифровізації суспільних відносин, прогнозувати ризики та виклики, визначити поняття та механізми забезпечення цифрової безпеки, особливо щодо людини, сформулювати принципи застосування цифрових технологій у житті держави та суспільства. Обмеження та заборони необхідні для забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави в умовах загальної цифровізації, що загрожує національному суверенітету, культурній ідентичності національної держави, демократії, так як, держава не повинна перетворюватися на «цифровий концтабір», суспільство − на «цифрову колонію», а людина − на «цифрову особистість». Ці обмеження мають бути закріплені законом, а також стати найбільш значущим та важливим розділом майбутнього розвитку нашої державності