Основні напрямки підвищення рівня цивільного та соціального-психологісного захисту населення

Abstract

Україна має запровадити національну систему стійкості, з чіткою взаємодію безпеки і оборони, держорганів, територіальних громад, бізнесу, населення у запобіганні й реагуванні на загрози, налагодження надійних каналів комунікації державних органів із населенням. Цивільний та соціально-психологічний захист є основними напрямками реалізації пріоритетних інтересів. Розбудова якої шукає нові форми і методи забезпечення безпеки в територіальних громадах, які будуть спрямовані на підвищення ефективності прийняття управлінських рішень. Заходи щодо зниження розмірів збитку, можливих втрат і руйнувань, соціальних проблем повинні здійснюватися завчасно, з принципу необхідної достатності й максимально можливого використання наявних сил і засобів. Повноваження органів місцевого самоврядування у забезпеченні: реалізації програм цивільного захисту; оповіщення та інформування населення; організації робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, радіаційного, хімічного, біологічного, медичного та соціально захисту населення та інженерного захисту територій; організація та здійснення евакуації населення, майна у безпечні райони, їх розміщення та життєзабезпечення населення; комплексного підходу до реальних загроз, які можуть виявляти каскадний ефект. Безпекова децентралізація спрямована на оптимізацію існуючих закладів та створення нових структур потребує додаткового фінансування за рахунок місцевих бюджетів. Нормативно-правові акти не встановлюють (рекомендують) критерії чисельності цивільного та соціального захисту. Відзначили тенденції: недостатній рівень кваліфікації кадрів, неефективне використання фінансових ресурсів, відсутній механізм перерозподілів районного бюджету та трансфертів. Реформи, спрямовані на оптимізацію існуючих закладів потребують додаткового фінансування за рахунок місцевих бюджетів. Пропонуємо шляхи вирішення: формування комплексу заходів, для інформатизації децентралізаційного процесу; розроблення загальнодержавної стратегії формування агломерацій; забезпечення загальнодержавної кадрової політики підготовки управлінців для територіальних громад; нова методологія прийняття управлінських рішень, щодо ефективного використання фінансових ресурсів; соціально-психологічний супровід мешканців територіальної громади.