Розвиток теорії, методології та практики в психодинамічній парадигмі

Abstract

Психодинамічна теорія та глибинно-корекційна практика (впродовж більш ніж тридцяти п’яти років) не тільки розширили свої можливості надання глибинно-психокорекційної допомоги учасникам груп активного соціально-психологічного пізнання (АСПП), але і відкрили можливості наукового узагальнення результатів дослідження психіки в її цілісності (свідоме / несвідоме), за критеріями адекватності та об’єктивності. Стаття чітко розмежовує сам діагностико-корекційний процес і його науково-дослідні можливості, через аналітичне, постфактумне опрацювання стенограм. Науково-дослідний потенціал методу АСПП дозволив нам не лише доповнити структуру психіки (за З. Фрейдом) лінійними залежностями, але й уточнити комплекс Едіпа визначенням пріоритетності у формуванні Едіпального комплексу перинатального періоду розвитку суб’єкта, що дозволило ввести в науковий обіг категорію «Едіпальна довершеність» як і супутній їй феномен – «Без вини винний». Психодинамічна парадигма базується на тому факті, що виникнення деструкцій психіки задається базальним конфліктом «життя – смерть». З огляду на сказане, психодинамічний підхід до глибинної корекції майбутнього психолога націлений на упередження тенденцій до «психологічної смерті», «самодепривації» та «імпотування психіки», що так важливо пізнавати і коригувати майбутньому фахівцю-психологу для його особистісного зростання.