Міжкультурна комунікація та номадизм сучасного світу

Abstract

Комунікація є необхідною умовою життєдіяльності людини й однією з основ існування суспільства, оскільки суспільство – це, у першу чергу, ті зв’язки та взаємовідносини, в які вступають його члени. Формуються міжособистісні відносини, незалежно від своїх масштабів для функціонування малих та великих соціальних груп і угруповань а також для організацій зв’язків різноманітного характеру. Задум соціальної комунікації полягає в передачі ідеї від джерела до отримувача з супроводженням зміни поведінки, соціальних знань і соціальних установок останнього. Соціальна комунікація розкривається в трьох аспектах: передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів; процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною; механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людини. Соціальна комунікація як категорія визначається тим, що вона: характеризує найважливіший спосіб реалізації соціальних зв’язків між людьми; фіксує умови й універсальний соціально-психологічний механізм взаємодії соціальних суб’єктів; означає особливий вид мотивованої та цілезумовленої активності, спрямованої на обмін ідеями, знаннями й досвідом, уявленнями й емоціями, нормативно-ціннісними зразками діяльності й поведінки. Спілкування слід розглядати як сферу людської діяльності, яку ми не в змозі уникнути, або ігнорувати. У загальному розумінні, спілкування тлумачиться як надання інформації, передача інформації та сповіщення, а комунікація – як підтримання контакту, спільного використання даних певними соціальними групами, колективами та цільовими аудиторіями. При доцільній соціальній комунікації учасники процесу переслідують три задуми: пізнавальну, тобто, поширення чи придбання нових знань; спонукальну, тобто, стимулювання оточуючих до будь-яких дій; експресивну, тобто, вираз чи отримання емоцій. Соціальна комунікація в ході свого здійснення вирішує чотири основні взаємозалежні обсяги роботи: інтеграція окремих індивідів у соціальні групи та спільності, а останніх – у єдину та цілісну систему суспільства; внутрішня диференціація суспільства, складових його груп, спільностей, соціальних організацій та інститутів; відділення та відокремлення суспільства та різних груп, спільностей один від одного в процесі їх спілкування та взаємодії, що призводить до більш глибокого усвідомлення ними своєї специфіки, до більш ефективного виконання властивих їм функцій; створення передумов та основних компонентів для підготовки, прийняття та здійснення управлінського рішення. Соціальні виміри людського буття через номадизм включають такі явища людського існування, як добровільне, заплановане, примусове переселення народів; оцінку причин переселення, міграції, активності людського буття, рухів проти кордонів і проти расизму, колоніалізму і неоколоніалізму, свободи пересування, інституту надання притулку і його сьогоднішнього стану. Всі ці параметри реалізуються в полі комунікації. Ключові слова /KEYWORD: соціальна комунікація, ідентичність, номадизм, міграція, група.