МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІЙСЬКОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ОСНОВІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Abstract

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні засади формування й функціонування механізмів державного регулювання військово-економічної діяльності з урахуванням сучасного зарубіжного досвіду. Обґрунтовано, що трансформація характеру воєнних загроз, зростання ролі технологічного чинника, ускладнення глобальних ланцюгів постачання, посилення конкуренції за критичні ресурси та необхідність швидкого нарощування оборонно-промислових спроможностей зумовлюють необхідність переходу від переважно адміністративного управління військово-економічною сферою до комплексної моделі стратегічного державного регулювання. Досліджено особливості державного регулювання військово-економічної діяльності у США, країнах Європейського Союзу та НАТО, а також окремі підходи Німеччини, Великої Британії, Японії та Республіки Корея. Визначено основні інструменти такого регулювання: стратегічне планування, оборонне бюджетування, державні оборонні закупівлі, багаторічні контракти, стимулювання інвестицій у виробничі потужності, підтримку критичних ланцюгів постачання, державно-приватне партнерство, фінансування оборонних досліджень і розробок, розвиток людського капіталу, стандартизацію, міжнародну кооперацію та економічне стримування. Встановлено, що сучасна модель державного регулювання військово-економічної діяльності має ґрунтуватися на поєднанні ринкових механізмів із цільовим державним втручанням у стратегічно важливі сегменти економіки. На основі порівняльного аналізу запропоновано концептуальну модель механізму державного регулювання військово-економічної діяльності України, що передбачає інтеграцію стратегічного, фінансово-економічного, інноваційно-технологічного, виробничо-інвестиційного, закупівельного, логістичного, кадрового та міжнародно-коопераційного компонентів. Обґрунтовано доцільність формування системи довгострокових державних замовлень, розвитку механізмів страхування та розподілу ризиків, створення резервів критичних матеріалів, стимулювання локалізації виробництва, розширення участі малого та середнього бізнесу в оборонних ланцюгах доданої вартості, розвитку спільних виробництв із міжнародними партнерами та запровадження системи оцінювання результативності державного регулювання. Визначено, що використання зарубіжного досвіду має здійснюватися не шляхом його механічного копіювання, а через адаптацію найбільш ефективних інструментів до інституційних, економічних і безпекових умов України.